Альманах "Саксагань" №4, 2013

Дата запису: 22.04.2014
Комментарів: 0

Вже підготовлений до друку і невдовзі побачить світ – на жаль, з великою затримкою через ряд фінансово-організаційних причин – останнє у 2013-му році число міського літературно-публіцистичного і художнього альманаху «Саксагань». Продовжуючи започатковану торік практику анонсування чергових видань, ми пропонуємо вашій увазі огляд матеріалів, представлених у «новонародженому» осінньо-зимовому номері.

Непереборні, нездоланні поривання до світла духовного.

Публіцистична, літературо- та краєзнавча тематики традиційно відкриваються сторінкою редактора. Отож цього разу нарис Андрія Дюка під бравурною назвою «Прочь грустные наваждения!» – на перший погляд, «етюд ні про що», а коли вдумаєшся – розумієш: через «фотографування» звичайного буденного настрою автор передає читачам невидиму енергетику життєутверджуючого світосприйняття, невмирущої віри у вічний тріумф людяності й доброти.

Давно назріла потреба в серйозному аналізуванні опублікованої поезії, в обміні досвідом віршотворення нарешті зреалізувалася у вигляді ємкого, достатньо кваліфікованого «Разбора полётов» з погляду «діючого тренера» – поетеси Галини Близненко.

Коротенька «репортажна замальовка» розповідає про відкриття пам’ятної дошки на честь видатного криворіжця Юрія Сича – і з неї ніби зримо постає у загальних обрисах вся духовна могуть цієї довіку незабутньої для нас людини.

Старший науковий співробітник історико-краєзнавчого музею Ірина Стеблина представляє несподіваний погляд на міську топоніміку: скільки наших вулиць носять імена видатних жінок, чим саме ті жінки відзначилися і як увічнилися у пам’яті криворіжців. Ольга Валенська розмірковує у своєму нарисі про закономірну випадковість – а чи випадкову закономірність – творчих зустрічей і прощань, незайве нагадуючи: Земля кругла – і споріднені душі неодмінно на ній зустрінуться, навіть перебуваючи у різних часових вимірах.

Фізично не дожив до свого 75-ліття, яке мав би відзначити 30 листопада 2013 року, видатний криворізький поет Юрій Камінський – затуркуваний, гнаний, замовчуваний комуністичними верховодами, але не забутий земляками, у чиїх серцях він і понині живе. Отже, Інна Доленник хвилюючими дубль-синкопами розповідає про своє сприйняття естетико-філософських огромів неоціненної творчості поета, а Фелікс Мамут – про його легку, привітну й іронічну, азартну й життєлюбну натуру, яка ніколи не дозволяла собі «забронзовілості», «зоряності»… Традиційна рубрика знайомства з криворізькими художниками цього разу зводить нас «очі в очі» з Ігорем Ушаковим, який, на жаль, також, покинувши цей сонячний світ майже десятиліття тому, лишився жити з нами у своїх полотнах – абсолютно неповторними образами, завуальованими в міфологічних сюжетах, оригінальною виконавською технікою з її нетрафаретним колоритом, іронічним потрактуванням світобудови і … особистісним трагізмом раннього згасання. Воістину, як то кажуть, справжньо поціновуємо цих двох людей лише з відстані втрати.

Щодо прозових творів. Євген Пантело динамічним повістуванням у новелі «Кризис» зумів скромними засобами незлобивого сарказму «розіпнути» такі психологічні каліцтва суспільства як невігластво й паніка. А ось художній нарис Лідії Челнокової, повертаючи нас обличчям до творчого і просто людського портрета художника Бориса Куновського, аж кричить: без відчуття душі рідного краю «відбутися» неможливо. Між рядків авторка не лише нагадує про невтішну духовну втрату – ніби дорікає: що не вбереглося життя неповторного митця – то воля Божа, а що не збереглася матеріальна пам'ять про нього – провина міста.

Закінчується у цьому номері перехідне «Признание» Анатолія Липицького. Не буду згадувати, які характеристики давав цій повісті у попередньому огляді – лише повторюся, напевно, у градуюванні відчуттів, збурених тодішнім читанням: і сюжетна лінія твору, і особливий, притаманний лише цьому письменникові літературний стиль, який примушує кілька годин перебувати у глибокому емоційному заціпенінні, наче аж бачиш візуальний ряд, як у кіно, – все це діє просто приголомшуюче. А продовжується з переходом ще на один номер своєрідна казка для дорослих про честь і безчестя Анни Давидової та Дани Олєйнікової.

Читайте альманах тут

Поетичні настрої у цьому номері багаті й різноманітні. Скажімо, невелика добірка нових віршів Майї Сизенко, яка вже з’являлася раніше на очі постійним читачам «Саксагані», своєю засерйозненою грайливістю, легким і аж співучим гумором напевне сподобається любителям «безпроблемної» лірики. Вірші ж Олени Маркелової – і колишньої учениці, і теперішньої вчительки міської школи №117, що помітно накладає на них моральний відбиток явища, названого давно спадкоємністю культурних традицій – трохи недоладні «по конструкції» - зате які ж вони світлі оптимістичною настроєвістю! Прочитавши їх, зримо відчув: у тих пісенних розмислах про осінь криються затаєні філософічні очікування нових відкриттів у власному житті, разом з тим – і реалістичне розбудовування власної гуманістичної ніші на площинах духовного Всесвіту.

Знову дивує черговою добіркою Григорій Туренко. Поезії його, як завжди, пронизливі, ємкі, витончені стилістично ... і виструнчені, даруйте за неоковирне порівняння, наче моделі на подіумі. Навіть жартівливий, «чеканно-маршовий опус» про міську виставкову залу сприймається як абсолютно «канонічний» твір. Окремо ж про поему «Литучёба» скажу коротко: річ фундаментальна, феноменальна і... фантасмагорична. Адже дехто з фарисеїв-екстрасенсів обіцяв якось оживити давно померлих людей – не вдалося. А от поетові-екстрасенсу Туренку вдалося реанімувати цілу епоху після 25 років її забуття.

Метроном річного відмірювання нескінченності літературної матерії як невід’ємного чинника людського існування знову «настукав» чималу добірку нових поезій Галини Близненко. Про її «скороспілий» талант вже говорено-переговорено! – і тому обмежуся лаконічно-вичерпною характеристикою цих віршів: приголомшують і глибиною переживань, і витонченістю «пастельних» засобів їх передачі, і прямо-таки астральним проникненням у недочитані ще таємниці давніх російських мегапоетичних традицій.

Оригінальні вірші Олексія Старікова – навіч для дітей, але примушують замислюватися над «дорослими» дитячими проблемами і самих дорослих. Легкий на підйом і дружнє плече бард Віталій Щербак подає декілька нових пісень... так-так, це тексти пісенні, однак легко й цілком поетично звучать без гітари. Звертають на себе увагу аж п’ять сторінок віршів Олександра Ліфинського – глибоко гуманістичних, розважливих, «окличних», які також звучать, ніби маніфест особистісної універсальної – у сенсі «незрадливої» – правди автора.

Відома як прихильниця «класичного» віршотворення Любов Баранова, давня авторка альманаху, цього разу подивує читачів новими для себе «літконструкціями» – верлібрами, які на диво у неї вийшли глибокодумними, афористичними і ... все одно ліричними!

Як там закликає пісня з популярного фільму? Трохи перефразую: «Думайте сами, решайте сами – читать или не читать…» Настійливо раджу: читайте, адже це наше рідне – криворізьке – духовне багатство!

Іван Богун

0 коментарів

Останні записи в блогах