Бесіди за кавою. Громадську самосвідомість належить плекати добрими справами

кореспондент
Записів: 59
Дата запису: 27.09.2013
Комментарів: 10

Могутні дерева затишно огороджують цей зелений острівець посеред гамірного промислового мегаполіса. Здається, навіть час тут протікає якось повільніше, проникаючи до глибинної суті речей, а не в поверхнево стрімкому темпі сучасної епохи.

З літньої естради линуть мідні співзвуччя муніципального духового оркестру. Ошатними алеями неквапливо дефілюють молоді мамці з колясками, закохані пари різного віку, заглиблені у власні думки мрійники – всюдисуща невгамовна дітлашня жодним чином нікому не заважає. Та в господарському погляді засновника благодійного фонду «Громадська ініціатива мешканців Кривбасу» Володимира Соколовського задоволення від споглядання власних здобутків не надто переважає над заклопотаністю перед втіленням намічених масштабних планів.

 

– Радію тому, що в парк приходить все більше людей, – поділився враженнями перед початком розмови Володимир Петрович. – Чим менше парк засмічений, тим більше в ньому відпочивальників.

 

– Звідки походить ваша відданість парку імені Газети «Правда»?

– Звісно, з дитинства. Неподалік нього я народився, на його алеях минули дитинство, юність. До речі, у наступному році виповниться 85 років присвоєнню йому імені головної газети Радянського Союзу. Завжди сприймав парк мов нерозлучного вірного товариша, щемило серце, коли бачив занепад такого прекрасного куточка малої батьківщини. Благодійний фонд «Громадська ініціатива мешканців Кривбасу» кілька років тому був заснований майже винятково під втілення проектів омолодження найстарішого криворізького парку та реанімації цієї оази як самобутнього культурного осередку. Хотілося повернути із забуття відкритий театр, де, як у старі добрі часи, виступали б аматори, естрадний майданчик, павільйон настільних ігор. Тривалий час після війни парк «Правди» разом зі стадіоном «Спартак» були найпопулярнішими місцями дозвілля трудящих, я довго плекав заповітну мрію повернути колишню славу.

–З чого розпочали?

– У неофіційному спілкуванні з міським головою Юрієм Вілкулом ми дійшли спільної думки: не чекати, доки звідкись з’являться в достатньому обсязі бюджетні кошти, а відроджувати парк зусиллями патріотів Криворіжжя. Визначили черговість етапів реконструкції, приблизні терміни виконання робіт. Мер пообіцяв найповнішу підтримку і жодного разу не порушив слова. Спочатку програма розраховувалась на чотири роки, проте, перефразовуючи відомий вираз, апетит до шляхетних справ приходить під час їхнього звершення, тому згодом зросли й масштаби задуманого, і терміни їх реалізації розширились ще на два роки.

Важко забути, як десь у кінці 50-х під час масового заходу на дерев’яну кладку з боку вулиці Леніна зійшло так багато народу, що ненадійна конструкція не витримала й зламалася. Після цього випадку було збудовано міст у тому вигляді, в якому ми його бачимо зараз. За підтримки фонду відреставровано човнову станцію, чи не найрозтиражованіший символ Кривого Рогу, та арки. На одній з алей встановлено належно оформлені зразки корисних копалин з кожного ГЗК, професійні геологи проводять екскурсії, сюди вже шикуються черги школярів, охочих більше дізнатись про надра і в прямому розумінні торкнутися душі рідного краю. Руїну згорілого вщент так званого будиночка садівника відбудували і віддали під потреби озеленювачів, охоронців тощо. 9 травня в парку відкрили об’єкти благоустрою – сценічний майданчик, фонтан, альтанку для настільних ігор. Олександр Вілкул, ще у бутність губернатором, подарував сучасний дитячий майданчик. На варті громадського порядку, до речі, віднедавна стоїть муніципальна гвардія.

Поступово коло інтересів фонду зросло, взяли опіку над вихованцями одного з міських сиротинців, профінансували дві постановки академічного міського театру імені Тараса Шевченка – «Блакитна турецька шаль» та «Запорожець за Дунаєм».

– Що намічено здійснити в найближчий період?

– Належить до наступного літнього сезону облаштувати пляж із інфраструктурою сервісу та безпеки. Безумовно, це має бути найзручніша зона водного відпочинку в місті: на інший гатунок не погоджуюсь! Поблизу човнової станції виросте етнографічне козацьке містечко. Кузня, вітряний млин, шинок, похідна капличка січовиків матимуть відтворені елементи побуту запорозької доби, а на пристані хвилі колихатимуть подібні до справжніх «чайки». З 2015 року перетворення торкнуться і Комсомольського парку, одразу за мостом облаштується вольниця велосипедистам: з треками, доріжками для прогулянок, смугами перешкод. Звісно, подбаємо про дитячі розваги.

Окрім матеріальних чинників, необхідно дбати й про духовні складові. Існують наміри щотижня влаштовувати у парку цікаві масові заходи як фізкультурного спрямування, так й інтелектуального. Особисто я дуже перейнявся місією надати можливість городянам навчитись танцювати під живу музику духового оркестру. Надаємо допомогу Криворізькому обласному музичному училищу та музичній школі №4. Розпочались приготування до започаткування спільно з управлінням культури і туризму міськ­виконкому театрального фестивалю. А перед ним на початку осені проведемо конкурс молодих художників, з барвистою концертною програмою та призами. Цікаво зібрати не маститих живописців, а початківців, можливо, відкрити таланти в тих, хто і не підозрює в собі присутність дару малювання.

Цілком погоджуюся з гаслом «Кривий Ріг – моє місто», проте хочу, щоб його щиро полюбили й інші. У керівному осередку нашого фонду є вдосталь енергійних молодих людей, котрі завзято підтримали ініціативу міської влади розвивати промисловий туризм. Прихильниками цієї перспективної ідеї з інших організацій розроблено кілька варіантів ознайомчої подорожі містом та індустріальними об’єктами, долучились і ми. Запропонований сценарій екскурсії обов’язково охопить оглядові майданчики кар’єрів, ведуться перемовини стосовно допуску туристів на ознайомчий спуск в діючу шахту. Вінчати перебування приїжджих у місті мають гостини до парку імені Газети «Правда». Одна з алей дивовижним чином повторює обриси Кривбасу на географічній карті, вирішено вздовж неї розташувати макети гірничо-збагачувальних комбінатів: Інгулецького, Новокриворізького, Південного, Центрального, Північного. Завдання титанічне, проте надзвичайно цікаве у творчому аспекті.

– Ви багато мандруєте світом. Якими образами представляєте іноземцям Кривий Ріг?

– Дійсно, у ділових поїздках проводжу незрівнянно більше часу, аніж удома. Відчуваю потребу знайомити бізнес-партнерів з Кривбасом. Для того, щоб інтерес гостей міста був виправданий, треба розповісти їм про історію видобутку руди, від примітивних копалень на зорі цивілізації до сьогодення. Без перебільшення, завжди всі роззявляють роти від захоплення. Далі плавно переходжу до сучасності, не переконую чи агітую, а наводжу факти і роз’яснюю те, у що сам свято вірю: в Україні найбільший економічний потенціал мають Київ (на те він і столиця) та Кривий Ріг.

– Питання наостанок, хоча, ймовірно, саме з нього варто було б розпочати. Чому така довга назва у фонду?

 – Довго вирували дискусії дов­кола назви, власне, як і в кожній родині пристрасно обговорюють ім’я для новонародженої дитини. Молодіжне крило, до складу якого входять Олег Малачевський, Станіслав Соколовський, Дмитро Шарапов, Тетяна Станішевська, Ганна Рева, навело неспростовні аргументи назватися саме так. Ідею підтримали й активні члени фонду Даніїл Сосік та Олександр Корсунський. За великим рахунком, насправді благодійність зовсім не обмежується матеріальними пожертвами. Скоріше всього, ціннішим внеском є безкорислива робота в ім’я відстоювання певних моральних ідеалів. Змінювати життя на краще необхідно з окремих, конкретних складових, але поєднаних у безперервний ланцюжок. Деякі скептики кілька років тому заявляли про безперспективність затії відродження парку, мовляв, земляки швидко все знову загидять. Трапилось навпаки, мабуть, потяг до бруду або чистоти в людині росте в геометричній прогресії залежно від того, у якому середовищі перебуває особа. Тож учасником фонду «Громадська ініціатива мешканців Кривбасу» стає навіть той, хто папірець викинув не під лавку, поближче, а пройшов десяток кроків до урни. На наших партнерів перетворились і рибаки, котрі не виловлюють мальків із зарибленої річки, натомість підгодовують його. Громадську самосвідомість не стимулювати ніякими штрафами, її належить плекати на прикладі добрих справ.

Тарас Затульний, "Червоний гірник".  Фото автора та Дмитра Любченка

 

 

10 коментарів

Останні записи в блогах