Чемпіон України з важкої атлетики Антон Сердюков: «Треба забути слово «не можу», аби добитись бажаного результату»

завідувач відділу медицини і спорту
Записів: 52
Дата запису: 12.11.2013
Комментарів: 2

Наш молодий криворізький земляк у складі команди кадетів з важкої атлетики нещодавно в Тернополі став чемпіоном України у ваговій категорії до 62 кілограмів. Це радість не лише для його наставників, але й для домашніх.

Адже батько Антона Володимир Сергійович любить спорт, часто ходить до спортзали, щоб підтримувати свою фізичну форму, мама Альона Вадимівна була першорозрядницею з волейболу, грала в різних турнірах, навіть кілька разів ставала чемпіонкою України в складі однієї із криворізьких ДЮСШ (нині батьки чемпіона працюють в одній із будівельних фірм, що спеціалізується на євроремонтах).

– Волейболом я теж захоплююсь, та важка атлетика все-таки переважила, – посміхається 15-річний А. Сердюков. – Окрім мене, штангою займався й старший рідний брат Олексій, якому нині 17 років. Він чемпіон Кривого Рогу, виступав на першості України: в дебютному змаганні поступився своєму супернику лише одним кілограмом. Олексій має перший розряд із важкої атлетики.

– Як починався шлях у важку атлетику у Антона Сердюкова?

– Знаєте, до штанги мене залучив шкільний друг Максим Самарін, який уже вчиться в технікумі. Якось на уроці фізкультури (Антон вчиться зараз у 10 класі КЗШ
№ 74 – авт.) Максим запрошував попробувати свої сили на помості. А далі вже пішло-поїхало…

– Як тобі вдалось за чотири роки занять штангою добитись чемпіонського звання?

– Головне – мати мету та бажання. Інколи приходиш після тренувань втомленим, хочеться навіть спати. Та задоволений від повноцінних, регулярних занять. Вони, між іншим, аж ніяк не впливають негативно на навчання в школі. Вчителі поки що на мене не скаржаться.

– Цікаво почути розпорядок дня юного чемпіона.

– Він звичайний. Встаю десь о 8 годині ранку, роблю фізичну розминку м’язів, снідаю й чищу зуби. Вранці надаю перевагу каві та яєчні. Після 4 уроків прямую до шкільної їдальні. Коли не наїдаюся, то замовляю додаткову порцію: я все-таки ще росту! Вдома щось перехоплюю з харчів і їду на тренування, котрі тривають 2-3 години. Повернувшись до рідної оселі, вечеряю й виходжу на вулицю прогулятись, подихати свіжим повітрям. Після чого сідаю робити шкільні уроки. Засинаю о 22 годині. Щоб виспатись і набратись сил, мені вистачає 10 годин сну.

– Може, Антоне, ти щось вже й сам вмієш готувати?

– Так. М'ясо по-французьки. Та для цього потрібно щонайперше – натхнення. На продуктах, зрозуміло, не економлю: м'ясо великими шматками висмажую на сковорідці. Точніше, його просто трохи обжарюю, потім зверху заправляю цибулькою, подрібненим сиром. Все це ставлю у духовку в окремій посудині. Туди додаю трішечки води, аби м'ясо стало ніжнішим. Звичайно, люблю смакувати й шашлик, моркву по-корейськи. Із напоїв надаю перевагу молоку, можна з гречкою, чаю, каві. І все це обов’язково з печивом, бо мені треба набирати ваги, адже незабаром змагатимусь у ваговій категорії 69 кілограмів. Буду наполегливо тренуватись, вірніше вже почав.

– Мрієш перемогти на чемпіонаті Європи?

– Авжеж. Моя мета – в 11 класі виступати вже на європейському важкоатлетичному помості. Тобто бути в складі збірної юнацької команди України. І там демонструвати гідні результати. Відчуваю в собі сили непогано виступати на євротурнірі. До того ж, у мене класні наставники: майстер спорту Володимир Михайлович Рибін, який завжди зі мною займається, та заслужений тренер України Ігор Володимирович Послушний, котрий мною опікується та їздить на чемпіонати країни.

– Які якості тобі найбільше подобаються в спортсменах?

– Наполегливість, бажання, воля до перемоги. У важкій атлетиці немає слів «не можу», «не хочу». Є «треба», «буду». Виходжу на поміст, налаштовуюсь, щоб потягти штангу. Як кажуть, важко на тренуванні – легко на змаганні. На кону – все. Підняв вагу – молодець! Тренуйся далі.

– Як ставишся до Інтернету? Твої ровесники, принаймні, дуже багато там живуть віртуальним життям.

– Ним теж користуюсь, та живу реальним, спортивним життям. Від нього лише позитивні емоції. Тренуюсь під музику, від якої бадьорість, заряд (рок, дабстеп). Окрім штанги, волейболу ще люблю грати в шахи, шашки…

Віталій Ткачук,  "Червоний гірнки". Фото Олександр Портнягін.

2 коментаря

Останні записи в блогах