До Дня Перемоги. Із янголом на плечі

admin
Записів: 31
Дата запису: 08.05.2014
Комментарів: 0

Сергій Іванович Мурадян народився у сонячній Грузії. 1943-го закінчив Тбіліське вище артилерійське училище. З курсантських лав – одразу на фронт, командиром взводу управління. Воював на Ленінградському, Другому і Третьому Прибалтійському, Першому Українському фронтах, брав участь в обороні Естонії, Литви, Латвії, форсував річку Нейсе... Його бойові звитяги увінчані орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни ІІ ступеня, Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, медалями «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», «За бездоганну службу» та багатьма іншими.

Чимало пройшов Сергій Іванович за своє життя. Але спогади про ті страшні роки не можна стерти з його пам’яті.

– І досі перед очима ця картина: ми біля гармати. Стріляють і по нас, – розповідає ветеран. – Розривається снаряд, і утворюється величезна вирва, котра забирає життя хлопців, з якими ти ще мить тому пліч-о-пліч воював. Ось, крок вліво – не було б і тебе. А ти стоїш цілісінький. До цього неможливо звикнути: ти живий, коли загинули інші. І як у такі миті не повірити в існування вищої сили, якогось припису долі? Зі мною завжди був янгол-охоронець, адже за всю війну не мав жодного поранення! Бог милував...

Багато було пережито. Лишень від згадки про ті події на очах Сергія Івановича з’являються сльози. Щемливі й спогади про мить, коли дізнався, що війна скінчилась. Зранку хтось із хлопців забіг з криками, смисл яких ледь можна було зрозуміти. Але опалені війною воїни почули завітне: «Перемога!» Раділи, сміялись, обіймались... «Та й чарочку, либонь, перехилили?», – жартує донька Софія. А наш герой лише тихо всміхається.

От і настало мирне життя. Розпочав його Сергій Іванович, як і годиться, зі створення родини. Наприкінці 45-го одружився у Гадячі. У 46-му його було призначено начальником розвідувального дивізіону, а в 48-му – командиром взводу розвідки. 47-го переїхав з дружиною до Білої Церкви, звідти – до Кривого Рогу. До 1958 року проходив службу в десантних військах, які дислокувалися в місті. У Криворізькому вечірньому металургійному технікумі здобув цивільний фах, після чого розпочав трудову діяльність, котру закінчив у вісімдесятирічному віці на посаді інженера з техніки безпеки і у званні полковника.

Сергій Іванович пам’ятає поіменно кожного, з ким пройшов страшними дорогами війни. І святкуючи День Перемоги, не забуває згадати тих, кому не довелося дожити до цих радісних миттєвостей. Про батькову товариськість розповіла донька Софія Сергіївна:

– Проходячи службу вже тут, у Кривбасі, тато з багатьма подружився. З товаришами вони збирались на свята, ходили один до одного на ювілеї, листувались, телефонували... Але років п’ять уже не зустрічаються: вік дається взнаки. Та й дзвонити вже особливо нема кому...

Однак Сергій Іванович не падає духом, сміється, жартує:

– Ви що! У мене двоє дітей, троє онуків, троє правнуків! Бачите, яка я багата людина! Життя не дарма прожив...

 

Дар’я Ворона, "Червоний гірник". Фото Андрія Трубіцина

0 коментарів

Останні записи в блогах