До Дня Перемоги. Василь Маляренко: «Я воював… після війни»

кореспондент
Записів: 33
Дата запису: 08.05.2014
Комментарів: 0

Біографія нашого славного земляка Василя Семеновича Маляренка багата на драматичні події і трудові досягнення. Утім, як і в більшості людей, які Велику Вітчизняну війну зустріли підлітками. Йому не було і 15, як фашистські окупанти вивезли його з ровесниками на роботи в Німеччину. Одразу після визволення Європи від гітлерівців, 18 травня 1945 року, Василя забирають в армію і готують у спеціальному батальйоні для військових операцій в Японії.

– Але сталося інакше: наш батальйон кинули в Білорусію – Борисов і Мінськ для боротьби з численними бандитськими угрупованнями, дезертирами, які там знайшли для себе прихисток. Ці покидьки грабували мирних і військових, убивали ні в чому не винних людей, – говорить Василь Семенович. – Запитаєте, яка в них була ціль коїти безчинства? Бандити і дезертири всіма способами добивалися, аби заволодіти одягом військових, а ще краще – документами. Аби таким чином врятувати свою шкуру. Я хоч і був прикріплений до музвзводу, ще в дитинстві навчився грати в духовому оркестрі, але на бойові операції проти бандитів ходив постійно. У цьому плані для нас послаблень, як мовиться, не було.

Затяті зрадники своєї Вітчизни й просто кримінальні елементи ховалися зграями в підвальних приміщеннях, у розбитих будинках, лісах. На той час ми були добре озброєні та особливо не церемонилися з ними: «Або негайно виходьте зі схованок і здавайтеся, або ми вас швидко викуримо!» Операції по захопленню бандитів ми готували ретельно і рідко коли отримували потужний спротив. Але і при всьому цьому загинути під час таких сутичок можна було запросто. Та, мабуть, мене Бог оберігав, і я повернувся на Криворіжжя в березні 1948 року неушкодженим.

З тих пір Василь Маляренко починає ударно працювати на трудовому фронті. Можете собі уявити, що в цілому він віддав руднику імені Карла Лібкнехта аж 43 роки свого неспокійного життя. Починає свою трудову діяльність з прохідника дільниці капітальних робіт, через деякий час продовжує працювати майстром, начальником підземної дільниці, інженером, начальником відділу підготовки кадрів.

Василь – активіст і поза роботою. Його обирають секретарем комсомольської організації відділу капітальних робіт, членом комітету комсомолу рудника, а пізніше – головою профкому апарату рудоуправління.

Спокій тільки сниться Василю Семеновичу і на заслуженому відпочинку. Він – один із найактивніших у раді ветеранів шахти «Родіна», де залишається почесним головою цієї ветеранської організації ось уже вісім років поспіль.

Здоров’я вам, шановний ветеране, і світлих років життя!

Микола Крамаренко, "Червоний гірник".

 

0 коментарів

Останні записи в блогах