Добродій Слово. Моя Україна

кореспондент
Записів: 20
Дата запису: 08.08.2014
Комментарів: 2

Доброго дня, мої маленькі друзі! Ну от, знову ми разом. Завжди із задоволенням поспішаю до ваших домівок, аби розповісти все, що знаю.

Сьогодні я хочу поговорити з вами про найпрекраснішу для кожного українця державу – Україну.

Це особлива земля, особливий край доброзичливих та усміхнених людей, щирих, гостинних, привітних. Покажіть будь-кому за межами України синьо-жовтий прапор, і вони відразу скажуть, хто ви є і звідки.

Україна – це неймовірна навколишня краса і поетична сила народу з глибинами його багатовікової культури, з невичерпними багатствами пісенно-барвінкової землі.

Знайте, любі мої, що Україна – то найближча до сонця, наймальовничіша та найспівучіша земля на планеті. Подивіться уважно: ось вона довкола нас – рідна!

А зараз розповім вам легенду про Україну, яку переповіла мені ведуча нашої сторінки Леся Мариненко. Вмощуйтесь зручно та слухайте.

Колись дуже-дуже давно роздавав Господь землі державам. Багато зібралося їх біля Божого порогу. І кожна держава сподівалася отримати свою, найкращу часточку на планеті. А потім усі вони взяли, що хотіли, та розійшлися господарювати на своїх, Богом даних, землях.

Але до загальної черги не встигла держава Україна. Важко працювала, втомилася і, натруджена, ледве прийшла до Бога. Стала осторонь і не сміє очей підняти. Господь побачив заквітчану красуню, покликав до Себе і запитав:

– Ти спізнилася, Україно, поглянь – усі розійшлися зі своїми наділами. Де ти була?

– Працювала, - опустила очі, з яких рясно посипали сльози-перли, - прости мені, Господи, піду я…

Поглянув Господь на Україну-дівчину, на її спрацьовані руки, на її втомлене, але таке гарне обличчя і відповів:

– Знаю тебе, Україно, знаю. Знаю серце твоє вразливе та ніжне, знаю душу твою співучу і просту. Знаю, як ти спиш і прокидаєшся, як плачеш і радієш. Як працюєш важко. Як співаєш щиро. Знаю, як любиш простір і небо, волю і життя. Знаю, бо Сам сотворив тебе такою. Не йди, зачекай…

А Україна йому відповідає:

– Якщо немає в Тебе, Господи, землі для мене, піду я. Не забирай ні в кого, щоб мені дати. Мені чужого не потрібно…

Господь погладив схилену голову заплаканої України-дівчини і відповів:

– Не журися, Україно. Посміхнися і радій. І співай пісню гарну! Нову пісню! Тому, що вподобав я тебе і не дам тобі сумувати! Є в Мене земля! Моя земля. Залишив її Собі, щоб тішитися, але з радістю віддаю тобі! Пануй, господарюй, працюй і радій! Це земля, де перегукуються степи з небом, а зоряний простір вкриває собою тишу дерев, де гори шепочуться з ріками, а в небі співає жайвір. І сонце в цієї землі особливе, і люди надзвичайні. Твої люди, Україно!

Живи і радій! А Я з цього часу буду з тобою назавжди. Бо ти та земля, той край, що в Моєму серці…


Сподіваюся, любі мої, що сподобалася вам легенда про нашу державу. Така вона – наша Україна…

Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У нас, українців, це верба й калина.

Калина – невеличке деревце чи кущ, що навесні приваблює білими суцвіттями, а взимку спалахує гронами яскраво-червоних ягід.

Кущ калини — це не тільки окраса, це й глибокий символ, наша національна спадщина. Калина — символ красивої української дівчини, символ дитини, символ України
У народі говорять: «Ой рясна, красна в лузі калина, а ще найкраща в батька дитина», «Без верби й калини нема України».

А якою потрібною була калина в народних обрядах! Нею прикрашали весільний коровай, вінок молодої, вишивали калину на святкових жіночих сорочках.

Біля кожної садиби колись росла ця красуня. І зараз її шанують З давніх часів плоди калини є харчовим продуктом. Запах її свіжих плодів нагадує запах валеріани та яблук водночас, тому вони не кожному до смаку. Але в приморожених ягодах гіркота зменшується. Тушкована в духовці калинова каша чи ягоди, запечені в тісті, були сільськими ласощами.

Плоди калини багаті на цукор та пектини. З них виготовляють чудовий мармелад та желе, вони — гарна приправа до м'ясних страв і добра начинка до пирогів. З ягід калини можна дістати харчовий барвник, а з кори — фарбу, що забарвлює вовну в темно-зелений колір.

Здавна важливе місце відводила калині й медицина. І тепер чи не найкращим засобом від кашлю, застуди, пропасниці є чай з калинових ягід з медом. Також ягодами калини лікують сердечні хвороби.

Порівняно недавно на луках та узліссях українських сіл можна було побачити великі калинові гаї. Цим і пояснюється, що в Україні багато населених пунктів з такою поетичною назвою: Калинове, Калинівка. Є прізвища Калинюк, Калинчук, ім'я Калина.

А знаєте, любі діти, що ще є символом України? Звичайно, коровай! Ось як про нього написала ведуча нашої сторінки Леся Мариненко:

Коровай

Пахне за столами короваєм,

Сипле світ роками і розмаєм.

Посміхнулась рушниками дивна хата –

Тут зібралася сім’я наша багата!


Короваєм усміхнулась воля,

Короваєм заквітчалась доля,

Короваєм пахнуть руки мами,

Короваєм світ стає над нами!


В короваєві і доля, і розпука,

В короваєві і вічність, і розлука,

Пісня ранішня, вечірня колискова,

Короваєм пахне наша мова!

 

Я пишаюся цим українським дивом,

Бо у ньому світло і правдиво

Наша доля над чарівним краєм,

Де любов і слава з короваєм!

 

А от її напучування українським діткам:

Українським дітям

Маленька україночко моя!

Твоя земля одвічна і прекрасна!

Тут мова-колисаночка твоя,

Що сипле слово-втіху рясно.

Тут все твоє – і небо, і земля!

Тут все для тебе: і гаї, й діброви,

Все, від колоска до мови,

Шепоче тихо – виростай, маля!

Маленький українцю дорогий!

Хай рідний край для тебе стане світом,

І навіть взимку – найквітучим літом!

І не замінить його край другий!

Тут та земля, яка у серці вічно

Мільйонів пращурів й майбутніх поколінь.

Бо нею плакали й раділи споконвічно.

Бо в ній мільйони пристрасних молінь.

Вкраїна, діти, – край весни і сонця,

Тут небо ближче і вода смачніш,

Тут мама рідна вигляда з віконця,

На цій землі себе плекай і тіш.

 

А справжній син матусю не забуде.

І пам’ятай – Вкраїни іншої не буде!

 

Прислів’я та приказки про Україну

– Грудка рідної землі дорожча за золото.

– Рідна земля – мати, а чужа – мачуха.

– Та земля мила, де мати родила.

– У чужій сторонці не так світить і сонце.

– В чужий край не залітай, щоб крилечка мати.

– В чужім краю і солов’ї не цвірінькають.

– Де рідний край, там і під ялиною рай.

– За рідний край життя віддай.

– За своїм краєм серце болить.

– Батьківщина – мати, умій за неї постояти!

– Без верби і калини немає України.

– Нове у нас тепер життя – старому не буде вороття.

– Жити – Вітчизні служити.

– Людина без Вітчизни як соловей без пісні.

– Кожна травичка на своєму корені росте.

– Добре тому, хто в своєму дому.

– За рідною землею і в небі сумно.

– Всюди добре, а вдома – найліпше.

– Рідний край – земний рай.

– Рідна земля і в жмені мила.

– Нема кращого у світі, ніж твоя сторона.

– За морем тепліше, та дома миліше.

Мої любі хлопчики та дівчатка! Час прийшов казати «До побачення!». Сподіваюся, що ви багато чого сьогодні для себе відкрили, зрозуміли. Пам’ятайте, діти, чимало держав у світі гарних, але жодна не замінить рідної України. Де б ви не були у світах – вертайтеся додому. Тут ваша земля, ваш рід від діда-прадіда. Шануйтеся, поважайте один одного і від усього серця любіть свою Україну!

До нових зустрічей!

Леся Мариненко, "Червоний гірник".

 

2 коментаря

Останні записи в блогах