Ексклюзив. Золота Лілія

admin
Записів: 31
Дата запису: 06.02.2014
Комментарів: 0

У  рамках конкурсу «Життя євреїв на Криворіжжі вчора і сьогодні» на творчу зустріч до нашого міста завітала титулована спортсменка Лілія Подкопаєва. Абсолютна чемпіонка світу та Європи, володарка Кубка Європи, 45 золотих, 21 срібної, 14 бронзових медалей, Почесної відзнаки Президента України, ордена «За заслуги» ІІ ступеня, ордена княгині Ольги ІІІ ступеня, ордена Святого Станіслава.

Виконаний нею елемент – подвійне сальто вперед з поворотом на 180° – досі ніхто не зміг повторити. Маючи стільки досягнень, Лілія спілкується легко й невимушено, ніби ми давні друзі.

П’ятирічну Лілю бабуся привела до гімнастичної зали і...?

–У п’ять років дитина мало що знає і не здогадується, ким вона буде. Але є такий фактор, як блиск в очах. Ось коли я прийшла в зал гімнастики, тренер побачила ці вогники. А бабуня сказала, що ми прийшли сюди не за здоров’ям, а за медалями.

– Тобто була установка працювати, працювати й працювати?

– Ні. Мене ніхто ніколи не примушував зай­матись. Мені подобалась гімнастика. Я переступила поріг зали, і все – закохалась. Це був незвичайний світ, іноземна мова, яку розуміли лише тренер та спортсмени. Ось і я захотіла стати частиною цього і стояти на найбільшому кубику. То потім я дізналась, що це п’єдестал, а бажання бути кращою з’явилось раніше.

– Які відчуття від того, що ти – краща у світі?

– Коли дивилась трансляцію чемпіонату, то сказала собі: «Подкопаєва, ти стала абсолютною чемпіонкою світу. Крутіше тебе зараз нема нікого в усьому світі». Хотіла я цього? Мріяла я про таке? Безумовно. Ось я стою на найбільшому кубику. Мене перепов­нює гордість за те, що ми змусили президента Америки стоячи слухати Гімн України. Про нашу державу заговорив увесь світ. Цю перемогу я присвятила бабусі, яка рівно місяць не дожила до зіркового часу своєї онуки. І я подумки посилала в небеса слова: «Бабусю, це тобі. Це завдяки тобі». Адже якби не вона, то цього всього могло і не бути.

– Чим займаєтесь нині?

– Ключовим аспектом моєї роботи є фонд «Здоров’я поколінь», діяльність якого пов’язана з підтримкою молодих спортсменів, ветеранів спорту, дитячих будинків сімейного типу. Також є суддівський напрямок – я поновила свою категорію судді. Нещодавно повернулась зі змагань, які проходили в Акапулько. Ще одна сфера – майстер-класи, що проводяться по всьому світу. Я дещо вивчила у гімнастиці й готова поділитись досвідом. Це не тренерська робота, адже тренер проводить зі своїми вихованцями по вісім годин у залі. Моя діяльність полягає в тому, щоб навчити, підказати, розкрити якусь невеличку таємницю. Буває, діти говорять, що певний елемент у них довго не виходив, а я допомогла розібратись. Потім підходять, дякують. І за це «спасибі» ти готовий усе віддати. Разом з цим практикую так звані «motivational speech» – мотиваційні промови, історії успіху. Я виступаю не лише перед спортсменами, це також можуть бути просто великі компанії. Ти розказуєш для того, щоб спонукати до нових перемог, звершень. Я знаю, що кожній людині потрібен запальний момент. Можливо, моя історія, мій шлях до успіху надихнуть когось. Такі зустрічі впливають і на мене, і на присутніх людей.

– Ви брали участь у телепроекті «Танці з зірками». Як це було і чи стали б учасницею подібного шоу зараз?

– Це був перший проект, який сколихнув, розбурхав громадськість. То було дещо нове, те, чого ми раніше не бачили. На мою думку, людині зав­жди цікаво спробувати себе в якихось інших напрямках. Коли мені запропонували брати участь, діти були зовсім маленькі, тому рішення приймали на родинній раді. Цікавість переборола, але я прекрасно розуміла, що буде неймовірно складно, адже дітки малесенькі. На мою маму лягли неймовірне навантаження і відповідальність, адже я тренувалась по сім годин на день. Але ми все змогли, і я перемогла в шоу. Зараз також запрошують у різні проекти, але вже ставиш для себе інші пріоритети, розумієш, чого саме ти хочеш і чи потрібно тобі це. Якщо перші «Танці» мали новизну для українців, то зараз це певний конвеєр, і глядач перенасичений такими шоу. Тому якщо буде щось інше, нове, цікаве, ви обов’язково мене побачите.

– Що вважаєте головною перемогою?

– Для мене як спорт­сменки найцінніша – перемога над собою. Буває неймовірно лінь. Але коли ти говориш: «Я можу! Мені потрібно!» – саме мені потрібно, не комусь іншому – тоді можна перебороти свою лінь, страхи і вибороти головну перемогу. Щодо спорту, то це, безумовно, титул абсолютної чемпіонки світу і олімпійська перемога. Для кожного спортсмена Олімпіада – це найважливіші змагання в житті, адже вона буває раз на чотири роки. Перед Олімпійськими іграми я сильно травмувалась, були зламані ребра. Неймовірний шок. Стільки готувались, тренувались. Шанси брати участь були мінімальні. Мене лікували всіма можливими способами традиційної, народної, нетрадиційної медицини. Я намотувала кола по залу, щоб не збити ритм дихання. І одужала. Лікарі називали це дивом. І стоячи на п’єдесталі в Атланті, я ридала, адже головну висоту мого життя було взято.

– Як у такому режимі можна все встигнути?

– Запорука успіху – детальне планування. Якщо чітко знаєш, коли і що мусиш зробити, – встигнеш усе.

– Ми знаємо, що актори сідають на сценарій, який впав, і мають купу прикмет. Чи є спортивні забобони?

– Багато чого в житті нам передається від батьків, дідусів і бабусь... Зокрема, віра чи невіра в те, що чорна кішка приносить нещастя. Насправді, я звертаю на це увагу. Я мушу встати саме з тієї ноги, зробити саме ту зачіску, яка була, коли я перемогла, щоб це сприяло успіху. Спортсмени вірять у це. Певних загальноприйнятих прикмет немає, але забобони є, у кожного свої. Коли я була маленька, дідусь подарував мені спортивну сумку. Звичайну таку, з болоньї. Але з цією сумкою я стала чемпіонкою. І в 1996 році, коли ми поїхали на Олімпійські ігри в Атланту, сумка була вся порвана, зашита, з латочками, чистенька лежала в пакетику і просто мандрувала в чемодані разом зі мною. Ну це взагалі нормально? (Сміється.) А ще, безперечно, віра в Бога. У дитинстві ми з бабусею вивчили «Отче наш», і перед кожними змаганнями я читала цю молитву.

– Маєте прекрасний вигляд. У чому ж секрет вашої краси?

– Щоб залишатись стрункою, і до сьогодні вожу із собою підлогові ваги. Звичка ще з часів гімнастики. Друзі говорять: «Лілю, ти збожеволіла», а я нічого не можу з цим поробити. От стала я зранку на ваги – все нормально, можна повечеряти. А раптом стала, і не все гаразд – кілька фруктиночок, навіть не цілий фрукт, а тим більше не корзинка фруктів. Не відкрию таємницю, що коли любиш і люблять тебе, ти просто розквітаєш. А головний імпульс, який дозволяє мати гарний вигляд, – це діти. От красива жінка, все в ній так, а з’являються діти – відкривається щось невідоме, манливе, розкривається прихований резерв. І звісно, дівчатка, любі, харчування і спорт.

– Сьогодні ви – запрошена зірка конкурсу фотографій та сценаріїв від єврейської общини Кривого Рогу. Чи потрібні, на вашу думку, подібні проекти?

– Я ніколи не розділяла людей за національною приналежністю. Для мене головне, щоб людина була активною. Такі конкурси, фестивалі сприяють розвитку суперницького духу, змушують напружувати мозок для того, щоб рухатись уперед. Коли ти борешся, рухаєшся, ти живеш. Основна задача сьогодні – зробити так, щоб молодь прокинулась. Попри всі негаразди, потрібно мати мрію, мету і йти до неї.

– Що надихає Лілю Подкопаєву?

– Енергію й натхнення черпаю, звісно, із сім’ї. Ось ті емоції, та атмосфера, яка є в родині, вони дають тобі сили. Статус олімпійського чемпіона, чемпіона світу теж надихає і не дозволяє розслабитись. Це неймовірний стимул.

– У чому ваше життєве кредо?

– У моїй голові завжди є слова: ніколи не опускай носа і не втрачай рівновагу. Життя складне, але чудесне. За стільки років у спорті – не все вдавалось. Але це загартовує, додає мудрості, досвіду, змушує ставати кращою. Коли отримуєш такі удари долі, їх потрібно гідно витримати і не втратити рівновагу. Тоді все вийде пречудово.

Дар’я Ворона, «Червоний гірник».

0 коментарів

Останні записи в блогах