Гордість Кривбасу. Справжній полковник!

кореспондент
Записів: 47
Дата запису: 13.03.2014
Комментарів: 0

Указом Президента України полковника запасу, воїна-інтернаціоналіста В’ячеслава Рудницького нагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

Він сам - дитина війни. Народився через місяць після того, як на фронті Великої Вітчизняної загинув його батько. Невдовзі,  у 1945-му померла і мати. Хлопчика на виховання взяла держава. Сирітська доля, звісно, - не мед, і життя юнака могло б скластися по-різному. А проте, йому стало сили і характеру не збитися на манівці, обрати пряму життєву дорогу. В’ячеслав Рудницький став професійним військовиком - спочатку з відзнакою закінчив Омське танко-технічне училище, а згодом – два факультети (технічний і командний) Військової ордена Леніна Червонопрапорної академії бронетанкових військ ім. Маршала Радянського Союзу Р.Я. Малиновського. Служити далі довелося в Україні, в контингенті радянських військ у Німеччині. Здобувши другу вищу військову освіту, в середині 70-х років В’ячеслав Рудницький відбув на службу в місто Термез, в Туркестанський військовий округ. Саме звідти, у складі 177-го мотострілецького полку 108-ї мотострілецької дивізії обмеженого контингенту радянських військ у Демократичній Республіці Афганістан, майор В’ячеслав Рудницький почав свій бойовий шлях.  Вони першими 26 грудня 1979 р. подолали перевал Саланг. Далі були Баграм, Баміанська долина, Кабул. З мирного життя він пішов на війну, яка затягнеться для СРСР на довгих і важких 10 років, яка забере життя й покалічить багатьох радянських солдатів та офіцерів і яку згодом визнають невиправданою політичною помилкою. Але тоді Батьківщина дала наказ, і він, будучи вірним військовій присязі, упродовж півтора року перебування в Афганістані відважно і чесно виконував свій інтернаціональний обов’язок.

В’ячеслав Рудницький був першим, кого на афганській війні за операцію з порятунку екіпажу радянського вертольота та й самої машини було нагороджено орденом «За службу Родине в Вооружённых Силах СССР». На його рахунку багато інших успішно здійснених воєнних операцій. Зокрема, гірськими дорогами під вогнем душманів майор Рудницький не раз проводив колони бензовозів, іншої бойової техніки, виконував різноманітні бойові завдання, за що отримав ряд радянських нагород та нагород ДРА. Йому присвоять спочатку звання підполковника, а згодом - полковника, а проте, саме цей орден на все життя залишиться йому найдорожчим.

Афганістан став не єдиним у біографії В’ячеслава Рудницького великим випробуванням. Згодом, коли сталася аварія на ЧАЕС, він також не залишився осторонь загальної біди і вже як ліквідатор вступив у боротьбу зі зруйнованим атомним реактором. Утім, страшнішою від смертоносної радіації для нього та його афганських побратимів стали корозія совісті, суспільна байдужість і навіть певне презирство з боку окремих новітніх військових посадовців  після того, як розпався Радянський Союз. Замість того, щоб допомогти воїнам-інтернаціоналістам у вирішенні їхніх проблем, якийсь молоденький військком міг зверхньо сказати: «Я вас туди не посилав!» І тоді В’ячеслав Рудницький першим у нашому місті заснував громадське районне об’єднання ветеранів Афганістану та учасників військових конфліктів на території інших держав «Гепард». У 1995 р. його членами стали близько 200 чоловік. І зараз, уже сам будучи хворим, він не пориває зв’язку з об’єднанням, підтримує тих своїх бойових товаришів, кому нині ще тяжче.

Під час святкування 25 річниці виведення радянських військ з Афганістану, в гості до полковника В’ячеслава Рудницького з почесною місією завітали заступник міського голови Костянтин Бєліков, начальник міського управління праці та соціального захисту населення Інеса Благун, голова Тернівської районної у місті ради Володимир Терьохін та інші поважні гості, щоб вручити йому, бойовому офіцеру, високу державну нагороду, передати квіти та вітання від  міського голови Юрія Вілкула, який проблеми воїнів-інтернаціоналістів тримає на особистому контролі. Усі разом бажали В’ячеславу Петровичу, людині дуже шанованій і в місті, і в Тернівському районі, міцного здоров’я та ще надовго залишатися в строю.

Мотрона Панова, "Червоний гірник".

0 коментарів

Останні записи в блогах