Хочу бути перекладачем! Що далі?

кореспондент
Записів: 57
Дата запису: 25.12.2013
Комментарів: 0

З таким запитанням ми звернулися до нашого земляка Сергія Гіріка, який займається перекладами наукової літератури.

Нині Сергій – аспірант Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України.

На його рахунку – чотири книги, перекладені з англійської та польської. «ЧГ» запросив перекладача на каву й дізнався про те, що сьогодні вариться на перекладацькій кухні в Україні.

– Дивлячись що перекладати! – розпочинає Сергій. – Для того, щоб перекладати технічні документи або документацію як таку, потрібно офіційно мати фах перекладача (інакше переклад не можна буде нотаріально засвідчити). Викладач англійської, наприклад, не має права перекладати документи з англійської. Інша справа – переклад наукової чи художньої літератури.

 

Про ляпи і переклад з перекладу

 

– Кажуть, що перекладач – це не одна професія, а одразу декілька. Ти, до прикладу, ще й історик...

– Якщо згадувати, де і ким доводилося працювати, то можна багато говорити. Кілька років я працював журналістом. Спочатку в Кривому Розі – у газеті «Шахтар Кривбасу», потім – на сайті газети «Сегодня». Дописував до багатьох видань на позаштатній основі. На теми, які мене хвилюють, веду колонку в Інтернет-виданні historians.in.ua. Іноді мої тексти з’являються в часописі «Критика», але це, скоріше, не журналістика, а публіцистика. За дипломом я взагалі філолог, а історик – фах, за яким я пішов до аспірантури. Розумітися на тематиці, яку доводиться перекладати, повинен у першу чергу той, хто береться за наукову літературу. Скажімо, якщо ти працюєш над текстом історичного або політологічного плану, то тут, ясна річ, доведеться мати справу з термінологією, яка навіть не повинна бути знайома пересічному перекладачеві. Зі свого досвіду скажу так: по-перше, треба мати гарне відчуття мови – і тої, з якої перекладаєш, і тої, якою перекладаєш. По-друге, необхідно хоча б більш-менш розумітися на питаннях, про які йдеться в книзі. Інакше можна наробити таких ляпів, котрі будуть виловлювати читачі.

– Сам помилки виловлюєш?

– Загалом, так, бо не беруся перекладати тексти, у тематиці яких почуваюся невпевнено. Із книжок, які я перекладав, три стосуються політичної історії, а одна – балансує на межі між політологією та соціологією. Узагалі, якщо вести мову про нон-фікшн (тобто наукову, науково-популярну та публіцистичну літературу) і ляпи в ній, тут українським перекладачам важко щось закинути. Річ у тому, що в Україні в радянський час не було власної школи перекладу таких книжок. За великим рахунком, українською було перекладено 48 томів з п’ятдесятитомника Маркса й Енгельса (додам – з російського перекладу!) і 55 томів творів Леніна. Лише один том «Капіталу» був перекладений з мови оригіналу в двадцяті роки. Цей варіант заборонили, а до багатотомника включили «переклад з перекладу». У 20-30-ті роки українською вийшов ряд дуже цінних перекладних праць, але закладену тоді традицію було обірвано. У сорокові український читач отримав книгу Дарвіна «Походження видів». За винятком популярних видань, цим, переважно, усе обмежувалося. Передусім, українські перекладачі працювали над художніми творами. Саме в цій галузі виявили себе такі метри, як Микола Лукаш. До наукової літератури активно почали звертатися тільки в дев’яності. За відсутності школи, те, що було зроблено протягом останніх двадцяти років, – велике досягнення. Тож усі ляпи, які мали і мають місце, є закономірними.

– Надія Гербіш, одна з тих, хто перекладав книгу Волтера Айзексона «Стів Джобс. Біографія засновника компанії Apple» українською, публічно визнала, що цей переклад має багато ляпів. І пояснила: перекладали поспіхом, у декілька рук. Товстенький том було перекладено за тридцять днів. То чи варто читачам радіти, що українські переклади іноді з’являються раніше за російські чи польські?

– Це явний прояв непрофесіоналізму. Переклад у принципі має займати більше часу. Скажімо, книга на триста сторінок перекладається в середньому три місяці. Крім того, вона повинна пройти серйозне літературне і наукове редагування. Хоча в деяких випадках наукове редагування зайве, якщо перекладач – фахівець у цій галузі. По-друге, перекладачі, котрі працюють над однією книгою, за таких строків просто не можуть узгодити термінологію. Відповідно, один термін може перекладатися у три різні способи. Такі ляпи має виловлювати науковий редактор, але тоді на перевірку в нього піде більше часу, ніж зайняв переклад. Тож це явний прояв непрофесіоналізму з боку видавців, які поставили такі рамки.

– Мабуть, вони хотіли випередити російськомовну «Біографію».

– Український переклад п’ятої частини «Гаррі Поттера» вийшов майже одночасно з англійським оригіналом. Але тут інша річ – він був серед найперших перекладів цієї книжки. Для такого досягнення поспішати є сенс, а випереджати якийсь окремо взятий переклад за рахунок якості, на мою думку, зайве.

Французькі «Сковорода» і «Пушкін»

– Письменники часто нарікають: мовляв, нас не хочуть видавати. А перекладачам є на що жалітися?

– З перекладною літературою ситуація дуже сумна. Вона відсотків на сімдесят-дев’яносто (залежно від тематики книг) дотаційна. Видавництва бідні. За незначними винятками, вони не мають можливості оплатити працю перекладача і купівлю прав власним коштом. Відтак, залучаються грантові гроші. Таким чином, майже вся перекладна література – і наукова, і художня – виходить завдяки підтримці посольств країн, до яких належать ті письменники чи науковці, твори котрих перекладаються. Якщо закриються ці програми, кількість таких публікацій скоротиться разів у п’ять. Якщо видавництвам доводитиметься оплачувати авторські права та роботу перекладача власним коштом (навіть за сучасними низькими ставками), вартість їхніх книг зросте приблизно вдвічі. Низька купівельна спроможність населення – ось головна причина виникнення такої ситуації.

– Яким чином книга може отримати грант на переклад?

– Цим повинні займатися видавці, та вони далеко не завжди самотужки відбирають книжки для перекладів. Часто перекладач сам приходить і пропонує: «Хочу працювати над цією книгою». Мені двічі доводилося готувати весь пакет документів на отримання гранта для книжок, які перекладав. Коли я працював у Видавничому домі «Києво-Могилянська академія», одним із моїх завдань була підготовка всіх матеріалів, аплікаційних форм на підтримку перекладних проектів та відбір книг для подань на грант. Виникає також інша проблема – видавництва часто-густо не мають можливості видавати ті книжки, які вважають за потрібне. Їм треба орієнтуватися на політику, яку проводять посольства країн або громадські благодійні фонди, котрі фінансують видання. Наприклад, у США переважна більшість науковців-політологів та істориків опозиційно налаштовані до свого уряду, тож книги американських авторів, представлені на українському ринку, не зовсім адекватно відбивають тенденції книжкового ринку Сполучених Штатів (цілком зрозуміло, що уряд цієї держави не спонсоруватиме видання книги, автор якої його жорстко критикує, хоча й не перешкоджатиме йому). Яскравий приклад – твори Ноама Хомського,  який відомий передусім як лінгвіст. Його опозиційні погляди – одна з причин, чому дуже цікаві політичні тексти Ноама Хомського українською перекладаються переважно на громадських засадах. Можливість «провести» якийсь опозиційний текст є, але для цього потрібне хороше обґрунтування.

– Які країни дають найбільше грантів українським видавцям?

– Сполучені Штати – якщо це стосується нон-фікшн. Американці взагалі не підтримують публікацію художньої літератури, вважають її виключно комерційною. Французьке посольство має в Україні програму сприяння перекладам «Сковорода» і, до речі, таку ж програму «Пушкін» – у Росії. Вони друкують і художні твори, і наукові, приблизно порівну. Польський уряд фінансував широку програму в рамках роботи Польського інституту в Києві, але минулого року її серйозно скоротили, відтепер переклади з польської фінансуються майже виключно Інститутом книги у Кракові. Голландське посольство має програму «MATRA», в межах якої фінансуються видання перекладів не тільки голландських авторів, а й науковців з інших країн. Скажімо, туди можна подати праці американських дослідників, які відхилило посольство США (звісно, за умови тематичної відповідності її критеріям). Є подібні програми в посольствах Швейцарії, Чехії. Перекладам нехудожньої літератури віддає перевагу Ґете-інститут при посольстві Німеччини.

– А Україна має власні програми?

– Ні. Але переклади з української – передусім художні – фінансуються іншими країнами. Так, у Голландії є фонд (Fund for Central and East European Book Projects), який фінансує переклади з одних східноєвропейських мов іншими. Він посприяв перекладу багатьох книг українських письменників іншими мовами, а от саме з українськими видавництвами не співпрацює.

– Сьогоднішні реалії в Україні такі: видавництва бідні, перекладачі самі шукають книги, над якими працюватимуть, самі шукають гранти, шукають видавців. То чи актуально сьогодні йти в перекладачі?

– Тільки якщо ти не розраховуєш на шалені статки. Якщо ти відчуваєш, що це тобі цікаво і ти здатен займатися цим, то фах цілком актуальний. Інша річ – важко стартувати. Якщо йдеться про першу книжку, то тут ще треба переконати видавництво звернутися до тебе. Крім того, переконати ще й грантодавця, бо однією зі складових аплікаційних форм є резюме перекладача з описом його доробку.

– Якими рисами має володіти ідеальний перекладач?

– Це своєрідний ретранслятор автора, тому його роль дуже відповідальна. Йому має бути властива скромність, котра не дозволятиме занадто багато на себе брати і перетворюватися на співавтора (хоча й це іноді потрібно). У принципі, перекладач у будь-якому разі стає свого роду співавтором. Іноді в око впадають певні помилки автора – у науковій літературі це особливо актуально. Тоді доводиться брати на себе відповідальність за їх виправлення. Однак треба знати міру. Серйозні видавництва, будучи вимогливими до своїх перекладачів, друкують їхні прізвища не на звороті, а на титулці. Над назвою книги – ім’я автора, під назвою – перекладача.

Анна Родічкіна, "Червоний гірник".

0 коментарів

Останні записи в блогах