І дітям дітей своїх розкажіть, щоб запам’ятали

кореспондент
Записів: 47
Дата запису: 29.11.2013
Комментарів: 3

Всього якихось неповних сім десятиліть відділяють нас від Великої Перемоги у Великій Вітчизняній війні

Ще живі безпосередні учасники бойових дій. Про Велику Вітчизняну написано безліч наукових статей і монографій, воєнних мемуарів, художніх творів, знято кінофільмів, проте досі не сказана вся правда про цю чи не найстрахітливішу і найкривавішу подію ХХ ст., не розставлені чіткі історичні акценти. Саме це дає змогу одним називати її бойовими діями на території України у роки Другої світової війни, іншим стверджувати, що перемогу над фашизмом можна було здобути й без участі України. Досі з поля зору дослідників випадають цілі пласти подій, які у роки війни обернулися трагедією мільйонів людей.

Про це йшлося на 3-й міжрегіональній науковій конференції «Війна в пам’яті поколінь», присвяченій 70-й річниці визволення України від фашистських окупантів, що 23 жовтня 2013 р. відбулася в стінах КНУ. У її роботі взяли участь викладачі та студенти університету, співробітники міського історико-краєзнавчого музею, а також очевидці воєнних подій.

– Правда про війну дуже різнобічна, – сказав, відкриваючи конференцію, завідувач кафедри історії та українознавства КНУ, доктор історичних наук, професор Віталій Стецкевич. – Є правда маршалів і генералів, є ідеологічна правда, і є окопна правда солдатів, що стояли віч-на-віч з ворогом. Є правда людей, що опинилися на окупованих територіях. Своя правда у дітей війни і в тих, хто був вивезений на примусові роботи до Німеччини, хто пройшов спочатку фашистські концентраційні табори, а згодом радянські. По суті, кожна українська сім’я має власну воєнну історію. Мета нашої конференції – привернути увагу, зокрема, молоді, до індивідуальної людської пам’яті про війну, до свідчень очевидців подій періоду з 1941-го по 1945 рік.

Справді, більшість доповідей на конференції – це була ніби пряма трансляція спогадів про Велику Вітчизняну людей, чиїх доль вона так чи інакше торкнулася. Скажімо, тільки після смерті свого діда Павла Андрійовича Йоржа до рук внука, доцента КНУ Сергія Сахна потрапили чотири грубі загальні зошити його спогадів, які колишній військовополонений, в’язень 7 (!) фашистських концтаборів, почав писати в 1946 р., як кажуть, по живих слідах, щойно повернувся додому. А тим часом уже на Батьківщині Павлу Андрійовичу не могли пробачити його полон, не пробачили й те, що їхній концтабір Дора звільняли американці. Його виключили з рядів КПРС, а відтак як «відщепенця» і «запроданця» ніде не брали на роботу, чим прирікали на злидні й презирство і його самого, і всю родину. Понад два десятиліття (закінчив писати мемуари в 1968 р.) цей чоловік описував день за днем своє страдницьке концтабірне життя в фашистській неволі, де він, дивом уцілівши, провів 20 місяців, а родина весь цей час ховала ті зошити подалі від сторонніх очей, в т.ч. й від своїх дітей, аби не завдати їм, бува, теж якої шкоди. Тільки в сере­дині 80-х за Павлом Андрійовичем визнали право називатися учасником Великої Вітчизняної війни, а зошити зі спогадами дістали зі сховку аж по його смерті. Це тільки одна доля. А скільки ще таких, як Павло Йорж, було знищено в концтаборах або розчавлено ідеологічним комуністичним котком.

На спогадах своїх дідів і прадідів побудували наукові доповіді і студенти КНУ Вікторія Писарєва, Юлія Чебанова, Ростислав Борисенко та ін. На конференції поділилися спогадами ветеран Великої Вітчизняної війни Микола Архипович Шпінь, який воював на багатьох фронтах і закінчив війну в Манджурії, Павло Йосипович Федоренко, який належить до дітей війни, професор КНУ Михайло Семенович Кудрявцев – свідок життя за окупації Кривбасу.

– У воєнних меморіалах та братських могилах увічнено імена 6 тисяч загиблих у роки війни солдатів і офіцерів, – наголосив у своїй доповіді співробітник музею Олександр Мельник. – Офіційна ж статистика свідчить, що під час визволення Кривого Рогу полягло 30 тисяч бійців Радянської армії. Отже нам відомий тільки кожний п’ятий з них, а тому, аби стверджувати, що «Ніхто не забутий, ніщо не забуте», нам разом ще належить провести величезну пошукову роботу. Відрадно, що в місті встановлений пам’ятник офіцерам 6-го штрафного батальйону, який при звільненні Кривого Рогу йшов у наступ попереду регулярної армії, але досі не віддана данина пам’яті бійцям 9-го штрафного батальйону.

На жаль, так складалися обставини в нашій країні, що страх змушував людей свідомо викреслювати з пам’яті своє минуле. Декого цей страх тримає ще й сьогодні. Та, як відомо, без минулого не буде повноцінним і майбутнє. Тож, як ніколи, актуальним є нині заклик поета Роберта Рождественського: «Детям детей расскажите о них, чтобы тоже запомнили!»

Мотрона Панова, "Червоний гірник".

Теги: Перемога 
3 коментаря

Останні записи в блогах