Історія

кореспондент
23.03.2013

Півстоліття тому в Павлограді виникло унікальне краєзнавче явище. За покликом ентузіастів від краєзнавства зем­ляки заходилися зносити сімейні реліквії до народного музею.

кореспондент
19.03.2013

Географічно Павлоград належить до Західного Донбасу. Поклади корисних копалин розвідували ще за царя, проте тільки від середини 60-х років минулого століття стрімкими темпами почалося становлення гірничодобувної галузі. За незвичною для Кривбасу моделлю: шахти споруджувались за межами міста, наразі це околиці-супутники, поєднані інфраструктурою, але з власними місцевими радами.

Говорят, их отец такое мог выковать, что заглядишься. В кузницу приходили не только зеваки, а и люди солидные. Интересовались, откуда такие навыки. А Иван Тарасович усмехался в пышный ус и продолжал работать. 

блогер
12.03.2013

На заднє сидіння плюхнувся стривожений чолов’яга:

Ось і в біографію визволителя Кривого Рогу, командира 595 стрілецького полку 188 стрілецької дивізії підполковника Івана Кулика можемо внести суттєве доповнення. Це стосується його бойових нагород. Донедавна вважалося, що він нагороджений двома орденами Червоного Прапора та орденом Червоної Зірки.

кореспондент
01.03.2013

Коли щось не складається, знаю, що в чомусь іншому поталанить. Так і в цьому випадку. Не пощастило зустрітися з діючим мером міста, зате на шляху трапився міський голова Дніпродзержинська 2005-2006, 2008-2011 років Ярослав Корчевський. Довгі роки він був заступником голови міськ­виконкому.

кореспондент
28.02.2013

Сніг, сніг, безперервний колючий сніг, роєм бджіл враз-ураз кидається на лобове скло редакційної «Нубіри». Через білу завісу вже другу годину пробиваємося в Дніпродзержинськ – місто металургів і коксохіміків на берегах Дніпра. Минули залізничний переїзд, котимо Соцмістом. Ба, і тут таке є!

На первый взгляд, человек простой, даже незаметный. Это на первый. А попробуйте заговорить с Михаилом Кумбером, поймете, кто рядом с вами. Вам снова захочется встретиться с ним.

Игнат Маркозьян до сих пор свято хранит память о своем отце. Вот уже почти 70 лет нет на свете старшего из армянского рода Маркозьянов. Именно сын собрал и передал нам для публикации все документы и материалы.

Верховный ходил по кабинету очень медленно, даже лениво. То и дело бросал взгляд на большую карту Будапешта. Молча слушал соображения маршалов и генералов. Вдруг повернулся, ткнул мундштуком едва дымящейся трубки и сказал:

Сын знает, с какой скоростью следовал и где останавливался тот поезд-литер из Кривого Рога.

Ее мать заголосила надрывисто и даже жутковато. Так плачут  от отчаяния деревенские бабы. Было от чего. От неожиданности и горя.

До недавних времен считалось, что криворожанин Иван Александров получил орден Александра Нев­ского за бои в польском городе Ченстохова.

Сведения о нем до нас дошли обрывистые, неполные и даже противоречивые. Все, что удалось собрать об Алексее Подгайном, вмещается в небольшой конверт. И это благодаря настойчивости его племянника Игоря Коваля. Он-то дядю своего и знать не мог. Игорь из послевоенного поколения.

Володимир Бухтіяров готує до видання велику за обсягом книгу під назвою «Криворіжці в Афганістані». Це буде своєрідний енциклопедичний довідник, в якому подаються біографії всіх, хто пройшов по тривожних та небезпечних шляхах Афганістану в 1979-1989 роках.

Криворізькі «афганці» грають помітну роль у житті міста. І вони гідні уваги особливої. Не їхня провина, що опинилися на чужій території, де йшла війна. Чомусь ніхто не згадує, що стара матінка Європа в 1979-1989 роках зазначила, що вбивче зілля на її терени з Афганістану не надходило.
Ніхто не каже, що прості дехкани жадали б і тепер бачити у себе шураві з півночі, а не «янкі» з-за океану. А це вже про дещо говорить…

«Дорогому брату Аркадию от Л.И. Срибника, г. Палдиски (Эстония). 13.02.41 г.». Это все, что сохранилось в память о еще одном криворожанине, погибшем на фронте. Лев Срибник родом из с. Логишн Минской губернии. Родился в разгар 1-й мировой войны: 1915 г.

До 68-річчя визволення України

Было от чего побледнеть. Немецкий офицер выволок их во двор и уже готовился выхватить из кобуры свой «вальтер». Еще миг-другой и небосвод потемнеет для них навечно. Фашист минут пять тому назад завел свой автомобиль и готовился уже покинуть двор по ул. Шевченко, что на старинной Карнаватке. Техника дрожала, урчала, выбрасывала под маленькими окнами черную копоть. Кто-то из нежелательных постояльцев стал решительно махать руками и показывать в сторону правого переднего колеса.

Майже 70 років це поле орали, по ньому їздили сівалки, комбайни та вантажівки, що відвозили на тік щедрі врожаї наших степів. Мало хто пам’ятає про жорстокі бої кінця лютого 1944 року поблизу приміського села Родіонівка. Там гудів, палав, стікав кров’ю Інгулецький плацдарм.

Одни обыскивали, другие рыскали по книжным полкам и комоду. Полиция искала подтверждение причастности хозяина этой квартиры к подполью, сотрудники советской госбезопасности пытались найти короткие записки, которые слались на волю через заборы и проволоку гестаповской тюрьмы. Ищейки Гиммлера как-то прозевали выход этих листков на волю, службисты из ведомства Берии забрали с собой.

Бородинские пушки калились до сумерек. В этом кровавом месиве, по сути, победителя и не было. Русская армия тихо отошла. В стане французской тоже не царила радость. Корсиканец опешил: куда подевалось многочисленное войско, которое только вчера так храбро противостояло его, наполеоновской, армаде? 

Он был любимцем двух императоров: самодура Павла І и «Николая Палкина» – Николая І. Рожден еще при царице царей Екатерине ІІ... 

Полковник Н.А.Шпинь – непосредственный уча­ст­ник тех далеких событий. Там, в районе Дальнего Востока и Тихого океана, закончилась Вторая мировая, а для наших фронтовиков и соотечественников – Великая Отечественная война. Николай Архипович прислал нам свои воспоминания. Публикуем их в сокращении языком оригинала.

кореспондент
29.08.2012

Минулого тижня «ЧГ» описував візит до Севастополя, на випробування підводного човна «Запоріжжя». Тоді ж святкував іменини корабель «Славутич». Чорноморці запросили криворізьку пресу розділити з ними приємні миттєвості.

Петер Людвиг Адольф Сайн-Витгенштейн-Берлебург. Это по-лютерански. Так его с рождения записали в церковных книгах.  Его так официально величали. Сам он не любил подобных длинных титулов. По-нашему его называли проще, более понятно – Петр Христианович, он же граф Витгенштейн. Когда-то это имя гремело от Балтики до Причерноморья. Великий Василий Жуковский об этом человеке оставил следующие строки:

У двери он остановился. Мгновения хватило, чтобы поправить гимнастерку и пилотку. Тяжелые двери поддались решительному толчку.

Ці хлопці вже дорослими побачили, що таке справжній футбольний м’яч.

Останні записи в блогах