Криворізький Бабин Яр? Відлуння війни (Забута трагедія міста чи надумана сенсація?)

Старший писатель
Записів: 20
Дата запису: 12.06.2015
Комментарів: 1

Вивчаючи демографічні процеси в окупованому Кривому Розі (1941-1944 рр.), автор натрапив на документ, який руйнує підрахунки дослідників про кількість жертв серед цивільного населення міста в ту добу.

Нагадаймо: зазвичай у літературі йшлося про те, що таких тут було більше 7 тисяч. А найбільшим за кількістю жертв місцем, де упокоїлися їхні останки, були шурфи шахти ім. Валявка – до 6,5 тисячі.

Та ось в архівосховищі краєзнавчого музею його співробітниця Є. Левченко передала автору документ – оригінал армійської газети «Советский патриот» (4 березня 1944 р.), в якій на першій сторінці під заголовком «Трагедия в поселке Колонка Громова» подано «Акт о зверствах немцев в поселке Колонка Громова на окраине Кривого Рога».

Вже перше прочитання цього акта спричинило цілу низку запитань.

Утім, як кажуть, надамо слово самому документу, який подаємо повністю і мовою оригіналу. Переконані: усіх, хто бодай трохи знайомий з історією міста в роки окупації, він зацікавить і змусить задуматися над повнотою наших знань з історії рідного краю в роки лихоліття 1941-1945 рр.

Отож слово документу:

«Мы нижеподписавшиеся, составили 24 февраля 1944 года настоящий акт о том, что немцы за время оккупации поселка Колонка Громова неслыханно издевались над русским, украинским и еврейским населением. Массовые расстрелы и пытки людей являлись постоянными спутниками немецких захватчиков. Они издевались над мирным населением, используя для этого любой повод. Например, Борис Новицкий, проживавший по улице Ленинской, вместе со своими тремя товарищами погиб от рук палачей только за то, что у него нашли испорченный радиоприемник.

За несколько дней до прихода частей Красной Армии немцы вывозили из местных лагерей советских граждан к шахте Шмаково; часть из них расстреляли, а часть живыми столкнули в глубокую шахту. Особенно много погибло советских людей в 5-ом и 6-ом карьере, где начались массовые расстрелы с июня 1943 года. Обреченные на смерть люди подводились к карьеру. Кто имел приличную одежду, по приказанию снимал ее и складывал в общую кучу. Гитлеровцы, расстреляв мирных граждан, засыпали трупы солью, привезенной в автомашинах. Затем немецкие мерзавцы забирали одежду и уезжали.

По предварительным подсчетам, немцы замучили и расстреляли только в нашем поселке до 16 тысяч советских граждан.

Перечисленные выше факты нами проверены и нам лично известны. Подтверждаем их своими подписями.

Анатолий ГЛУШИН — рабочий совхоза «Красный шахтер», Василий ЛАВРЕНОК, Андрей ХАНДУСОВ — шахтеры шахты имени Артема, ГАНШИН — гвардии лейтенант».

Із цього документа випливає, що в районі цього селища «було закатовано й розстріляно до 16 тисяч радянських громадян», тобто в два рази більше, ніж у районі шахти ім. Валявка.

Відтак, кількість громадян – жертв окупаційного режиму в Кривому Розі – не 7 тисяч, як вважалося раніше, а принаймні на 16 тисяч більше. І це по-перше.

А по-друге, зміст акта спричинив цілу низку запитань, у тому числі й чисто професійного (джерелознавчого) плану. Одне з таких, і найголовніше, стосується достовірності цього акта. Дійсно: чи можна йому довіряти? Втім, багаторічний досвід роботи автора з оригінальними джерелами доби війни, з документами, які було складено саме по гарячих слідах подій воєнного часу, консультації з колегами-науковцями переконують: такий акт не міг з’явитися на пустому місці. Це не могла бути фальшивка. Як кажуть: диму без вогню не буває. Тим паче, що й свідки війни, ті, хто пережив окупацію в Кривому Розі, ще раніше підтверджували автору: в тому районі дійсно були масові розстріли.

Інша річ, що свідчення, подані в цьому акті, потребують ретельної перевірки й уточнень. Але чи робились такі в ті роки війни, чи відряджались у район шахти Шмакове та кар’єрів №5 і №6 спеціальні експедиції (для ексгумації) для встановлення і документації факту масових розстрілів і кількості жертв, які були там замордовані й розстріляні? Чи були там пошуковці вже в повоєнні роки? І чи можна це зробити нині?

Чому не надали уваги цій публікації в армійській газеті? Тому що вона не мала статусу офіційного документа? Чи, можливо, той акт у ті часи не потрапив у поле зору офіційних осіб, у тому числі й тих, хто складав у місті державні акти про злодіяння окупантів та збитки, заподіяні ними в місті Кривий Ріг?

Чи, можливо, вся увага була зосереджена на описі подій у районі шурфу шахти №5, а трагедія в районі шахти Шмакове та кар’єрів №5 і №6 відійшла на другий план?

А ось ще одне, але слушне запитання: хто ті жертви, про які йдеться в цьому акті? Це цивільні громадяни міста Кривого Рогу, військовополонені філії шталагу №338, який був у районі рудника ім. К. Лібкнехта, чи пересильних таборів № 162 і № 180, мирні жителі навколишніх сіл і селищ, чи туди спеціально етапували залізницею до ст. Шмакове засуджених до страти з інших районів? Звідки, як і якими шляхами їх етапували на страту до шахт і кар’єрів?

Принаймні, такі припущення й запитання постають цілком виправдано та буквально змушують дослідників ретельно вивчити факти, викладені в акті, й спробувати бодай через 70 років розставити усі крапки над «і» в цій історії – історії, в якій йдеться про ймовірну могилу, чи, радше б сказати, «кладовище» і Криворізький Бабин Яр, де упокоїлось до 16 (!) тисяч мирних громадян Кривбасу.

Звичайно, приймати «на віру» цей документ дослідник не має права. І це — очевидно. Закони наукового пізнання вимагають копітких перевірок, пошуку нових джерел і свідчень, у тому числі й допомоги небайдужих краєзнавців та пересічних криворіжців. Адже мова не про банальну сенсацію, а про факт імовірного масового винищення людності й забуту братську могилу. До речі, а що б вони – ті, напевно, вже назавжди безіменні жертви війни – сказали нам, сущим нині на цій землі, у відповідь на нашу забудькуватість і таке ставлення до їхніх останків і як би ми подивилися їм в очі?..

Робота над цією новелою та аналіз цього акта буквально змушують автора привернути увагу читача ще й до такого факту: в Кривому Розі переважна більшість пам’ятних знаків та меморіальних комплексів присвячена воїнам-визволителям. Усі вони несуть свідчення про звитягу битв за місто та увічнюють персонально імена героїв-визволителів. І це – добре.

Але чи меншою мірою заслуговують на вічну пам’ять й увічнення в граніті (та і в літературі) ті тисячі мирних жертв, які загинули від рук окупантів? Звісно, вони не звитяжні воїни-визволителі, а безіменні цивільні жертви війни і, як правило, мирні громадяни міста. Як і ті, в пам’ять про яких стоїть меморіальний знак у районі шахти ім. Валявка. Тож, можливо, прийде час і такі ж меморіальні знаки постануть і в районі стадіону «Локомотив», де окупанти розстріляли 14 заручників, на вул. Першотравневій, де нацисти-гестапівці закатували гірників-науковців, на вул. Вахрушева (сел. Залізничне), де був концтабір і, як кажуть свідки, мерців-полонених скидали в «яму в дальньому куті табірної території».

А можливо, такий постане і в районі шахти Шмакове, там, де колись було вже неіснуюче нині селище Колонка імені Громова.

…70 років тому війна закінчилася. Почалося наукове осягнення її історії. Та, як показує час і досвід вивчення історії лихоліття, тут ще й досі залишаються неповно, а почасти й неточно описані події. А подекуди й загадкові сюжети, як, скажімо, і той, що постає з контексту поданого вище акта. Тож, напевне, як кажуть у таких випадках, «далі ще буде…»

Віталій Стецкевич, професор історії

Травень 2015 року

1 коментар

Останні записи в блогах