Легенди рідного міста

автор
Записів: 86
Дата запису: 10.10.2013
Комментарів: 3

Різноманітна індустріальна спадщина Кривбасу приваблює багатьох туристів. Нині знайдеться чимало охочих помилуватись порослими відвалами, руїнами покинутих шахт та затопленими кар’єрами. Співробітники управління економіки виконкому міськради та Інституту розвитку міста Кривого Рогу вже плідно працюють над розробкою цього перспективного напрямку. До ідеї поширення інформації про історико-індустріальну спадщину нашого регіону серед школярів, учнів ПТНЗ і студентів долучились і освітяни.

І от нещодавно представників міських ЗМІ і викладачів навчальних закладів запросили на 4-годинну оглядову екскурсію «Кривий Ріг – місто руди і металу». Її провів завідувач кафедри фізичної географії, крає­знавства та туризму КПІ КНУ Володимир Казаков. Експериментальний маршрут розроблявся відділом промислового туризму Інституту розвитку міста у взаємодії з управлінням економіки виконкому міськради. У комфортабельному автобусі ми вирушили червоною лінією нашого найдовшого у Європі міста. До вашої уваги – фрагменти подорожі.

«Міст закоханих» у Парку ім. Газети «Правда», на місці злиття старої ріки Саксагань з рікою Інгулець

Парк розташований на старому руслі річки Саксагань. Її назва походить від половецького слова Saxagan – «сорока». Бере початок із джерела біля села Малоолександрівка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Ріка є притокою Дніпра, її довжина через зарегулювання стоку скоротилась до 134 км. Русло у верхній частині пряме, в нижній звивисте. Правий берег крутіший, а в місцях виходів кристалічних порід – скелястий (сланцеві скелі біля шахти Північна колишнього рудника ім. Кірова). Зараз нижня частина ріки протікає під землею – 5,2 км у вигляді Саксаганського дериваційного тунелю. Сучасне гирло ріки розташоване в районі селища Чорногорка – нижче на 1,5 км від природного гирла в районі парку ім. Газети «Правда». До кінця ХІХ століття в ріку Інгулець впадала двома гирлами, а на місці сучасного парку ім. газети «Правда» існував острів. Місце рукава з сучасним «мостом закоханих» називалося «Вовчим горлом».

Шахта «Ювілейна»

– одна з найцікавіших промислових об’єктів Кривбасу. Найглибша шахта у світі з горизонтами – 1600 м. крім того, це одна з найбільш комфортних шахт, обладнаних за європейськими стандартами. Ця шахта на сьогодні дає понад 2 мільйони тонн сирої руди на рік. Має цікаві наземні об’єкти. В районі шахти Шильмана і колишньої шахти «Південної» є нахилена виробка, куди стікає підземна вода. Відвідати цю підземну територію можна лише на човнах. Майже 700 метрів пропливти підземеллям у гумовому човні було б надзвичайно цікаво для туристів. Далі рухаємось повз рудник ім. Рози Люксембург. Його початок дав Олександрівський рудник, яким володіло Брянське металургійне товариство. Територія старого рудника – за двокопровою шахтою «Гвардійською». А за нею розташовані велетенські провалля, яким немає аналогів в Європі.

Майдан Визволення

До початку 1950-х років тут проходило гирло Сушкової балки з кам’яним мостом через струмок води по проспекту К. Маркса, яка була засипана і перетворена на майдан. До 1961 року носила назву майдан Сталіна, в центрі якого височів бетонний пам’ятник вождю. За переказами свідків, пізніше пам’ятник Сталіну був закопаний у старому кар’єрі в районі «Прорізу», а його рука нібито ще довгий час стирчала з-під землі. За іншими переказами, пам’ятник розбили на 3 частини і затопили в Пастуховських кар’єрах, за парком ім. Газети «Правда». Згодом чоловіки дістали його і зробили тумбу для стрибків у воду, рештки ж поступово зникли. У 1961-1975 роках майдан називався площею Миру». У 1972 році тут було встановлено танк Т-34, як символ визволення міста від фашистських загарбників. З 1975 року майдан носить сучасну назву на честь визволення Кривого Рогу.

Вулиця Леніна

Центральна частина Центрально-Міського району закладена в 30-х рр. XIX ст. По лінії вулиці за часів чумаків тут проходив Кизикерменський торговий шлях, який і дав поштовх до започаткування вулиці. Це історичний центр старого міста. Звідси починався розвиток і формування системи планування квартальної забудови. У 50-х XIX ст. тут виникла перша в Кривому Розі кам’яна споруда (відома, як будинок Корнілова), розташовувався Азово-Донський банк (зараз будинок майже зруйнований). У зв’язку з будівництвом церкви св. Миколая вулиця отримала назву Миколаївська.

У 1917-1918 рр. місце проведення мітингів і маніфестацій. Після 1924 року перейменована на вул. Леніна. Розвитку набула в 1930-х роках. Нині це культурний і духовний центр Кривого Рогу. У будинку № 35 мешкала родина Вєсніків, голова якої, Яків Вєснік, був першим директором Криворізького металургійного заводу. Під час окупації вулиця мала назву Свободи. У жовтні 1943 р. на вулицю увірвалися танки старшого лейтенанта Г. Романенка. У лютому 1944 року тут бої вела 15-а гвардійська стрілкова дивізія. За часи війни піддалася значній руйнації. Відбудова магістралі тривала до початку 1950-х рр. в архітектурному стилі сталінського неокласицизму (ампіру). Її довжина сягає 1,6 тис. м. Має багато історичних будинків зі старими парканами та дореволюційною архітектурою у цегляному та криворізькому кам’яному стилях. Багато з них охороняється законом як пам’ятки історії архітектури. У будівлі, яку нині займає Європейський університет, у різні часи були розташовані жандармерія та гестапо.

ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (колишня «Криворіжсталь»)

Начальником будівництва і першим директором металургійного заводу був призначений колишній бойовий комісар, досвідчений радянський керівник і особистий друг Орджонікідзе Яків Вєснік. Насамперед йому необхідно було вибрати місце для майбутнього гіганта металургії. Розглядалися 4 варіанти: у районі сучасного Карачунівського водосховища, на Гданцівці (на базі вже існуючого чавуноливарного заводу), поряд зі станцією Кривий Ріг (нині Кривий Ріг-Західний) і, нарешті, недалеко від станції Червона. Зупинитися вирішили на останньому варіанті. Для гігантського будівництва необхідна була величезна кількість людей. Невеликий загін професійних будівельників прибув з Харкова. Довгі роки офіційною історією соромливо замовчувався один нюанс: як і всі інші великі будівництва соціалізму, будівництво «Криворіжсталі» не обійшлося без участі спеціального контингенту робітників-ув’язнених, «перекинутих» сюди з будівництва «Біломорканалу». Але і цього виявилося замало. За партійною рознарядкою в Кривий Ріг прибували люди з довколишніх сіл. Цікаво, що Вєснік, ставлячи перед собою завдання збудувати підприємство, яке б не поступалося кращим зарубіжним виробництвам, на завершальному етапі від послуг іноземних фахівців вирішив відмовитися. Хоча спочатку тут працювали німці й американці. Наші робочі, у розпорядженні яких були тільки примітивні лопати й грабарки, ще довго згадували акуратні інструменти заморських фахівців, їхні дивовижні термоси, що зберігають гарячий чай. 4 серпня 1934 року була запущена перша доменна піч. Вже за чотири місяці вона дала рекордну кількість чавуну — 337 тонн замість запланованих 220. Першій домні дали ім’я «Комсомолка». На початку війни частина устаткування заводу була евакуйована на Урал (м. Нижній Тагіл). Під час німецької окупації міста (15 серпня 1941 — 22 лютого 1944) завод був зруйнований. Після війни – відновлений, реконструйований і розширений. 1996 р. – почалася реструктуризація комбінату. 2001 р. – на базі окремих виробничих потужностей рудоуправління ім. Кірова утворено шахтоуправління з підземного видобутку руди як окремий підрозділ комбінату «Криворіжсталь». З цього часу комбінат став інтегрованим металургійним підприємством з повним металургійним циклом. 21 квітня 2011 року під час загальних зборів акціонерів прийнято рішення змінити назву підприємства на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Пам’ятник загиблим шахтарям

Тут увічнена пам’ять про 5 людей – трагічно загиблих керівників шахти «Профінтерну» рудника Кагановича. 1 травня 1934 року була проведена перша експериментальна спроба штучного погашення виробленого простору під землею. Треба було посадити стелю над виробкою. Були проведені вибухові роботи, але земна поверхня спочатку не просіла. А, як відомо, за сталінських часів за неналежне виконання обов’язків можна було отримати звання ворога народу. Керівництво тресту особисто вирушило в зону підриву. Коли люди вийшли на територію, земля під ними ухнула, під тиском газів повітря з тріщин вирвалося нагору. Старожили пригадують, що довкола якраз було велелюдно, повсюди майоріли червоні прапори. Ось так моторошно, на очах у людей, інженери пішли під землю. Вони ще намагалися вибратися з ями, кричали про допомогу, але в такій ситуації вже ніхто не міг їм допомогти. Провалля затягло їх за лічені секунди. Це було перше штучне провалля на рудниках Кривбасу. Надалі така технологія заповнення виробленого простору себе виправдала. А на честь загиблих головного інженера шахти Шильмана і директора рудника МОПР Айдіняна були перейменовані шахти.

Проспект Миру

Закладений на початку 1950-х років. Це була ще околиця міста. Одна з головних вулиць Дзержинського району. Основною цікавинкою вулиці є те, що в районі перехрестя проспекту Миру і проспекту Дзержинського (біля будівлі Криворізького факультету Одеської юридичної академії) під землею, на глибині 65 метрів, проходить підземний Саксаганський дериваційний тунель. Тунель є унікальною гідротехнічною спорудою – підземним руслом річки Саксагань. Він створений з метою відведення води Саксагані від великих запасів залізної руди на руднику ім. Кірова. Тунель введений в дію в 1953 році. Його довжина сягає 5,2 км. Поблизу створено підземний водоспад глибиною 24 м, аналогів якому немає ані в Україні, ані в Європі.

Старий залізний рудник «Сушкова балка»

Видобуток залізної руди цим рудником вівся з кінця ХІХ століття і до 1917 року включно. За радянських часів рудні запаси тут виявилися незначними і розробки припинили. Між вулицями Лермонтова та Пушкіна розташовувались кар’єр (під сучасним торговельно-розважальним комплексом), відвал (зберігся до наших днів), шахта глибиною до 120 метрів і підземні штреки. Самі виробки тепер засипані. Основний об’єкт, який зберігся до наших днів, – порослий деревами відвал, до якого веде стежка. На глибині 100 метрів під вулицею Лермонтова ще збереглися вузькі штреки дореволюційних часів.

Житломасив Даманський. Скансен –  музей гірничої техніки ПАТ «ПівнГЗК»

Музей діє з 31 серпня 2009 року поблизу Палацу культури ПАТ «ПівнГЗК». Має 9 цікавих експонатів: ківш екскаватора, думпкар управління залізничного транспорту, шахтний електровоз з вагонеткою, бульдозер на базі трактора, автомобіль «БілАЗ» гірничо-транспортного цеху, дробарка, сепаратор рудозбагачуючий, обпалювальний візок, кварцит магнетитовий тонкошаровий, дрібнозернистий і джеспеллітовий.

Тетяна Дрєєва, "Червоний гірник".

3 коментаря

Останні записи в блогах