Мандрівні нотатки. Хоч без кастаньєт, та на Лазурному узбережжі

кореспондент
Записів: 47
Дата запису: 20.06.2014
Комментарів: 0

Біда бідою, а літо – за розкладом. І відпустка теж. А відтак, на початку червня зірвала на стовпі повідомлення про те, що є охочі відвезти мене до моря на вибір до Скадовська, селища Лазурного та Залізного Порту.

З огляду на п’ятирічного внука збираюсь у Скадовськ, але диспетчер, яка записує нас на поїздку, настійно радить Лазурне, мовляв, нам сподобається відкрите пологе море, що однаково добре і для дітей, і для дорослих. Виявляється, мене легко умовити, і я погоджуюсь. І вже сидячи в маршрутці, яка о 5-й ранку забрала нас від самісінького дому, наспівуємо з онуком: «Это лето кастаньет на Лазурном побережье». І що з того, що ми не Франція? Зате в нас теж є своє Лазурне. Маршрутники беруть 150 грн. за місце і доставляють за вказаною адресою в Лазурному приблизно за 4 години. Для порівняння: рейсовий автобус до Лазурного в дорозі понад 5 годин і коштує 152 грн. Тож милуємося ранковими степовими краєвидами, ще не торкнутими літньою спекою. Господи, яка ж красива наша країна, яка розлога, яка щедротна!

Традиційно зупиняємося в Козацькому, заглядаємо на базарчик, зазвичай гомінкий, але нині напрочуд небагатолюдний. Чи то ще не сезон, чи то острах людей кудись їхати в наш тривожний час тому причиною. І справді, по обидва боки греблі Каховського водосховища стрічаємо блок-пости з озброєними людьми. Все правильно – об’єкт не просто стратегічний, а архіважливий.

Усі пасажири маршрутки їдуть за конкретними адресами. І я теж. Через Інтернет вибрала один із приватних пансіонатів у Лазурному, телефоном уточнила з господарями всі деталі. І тепер нас з нетерпінням чекають, бо в цьому пансіонаті ми будемо найпершими літніми поселенцями. Цінова політика визначається наближеністю до моря та рівнем зручностей і в червні коливається в межах 25-60 гривень за ліжко-місце. Тобто, на всякий гаманець, а море для всіх однакове. Заїхавши в Лазурне, чи не на кожних воротах бачили вивіску «Здаються кімнати», тож очевидно, що торг тут доцільний. І нам з онуком господарі пансіонату, де номери з усіма зручностями, роблять знижку. Вийшовши на берег, ми зрозуміли чому. На кілометр в один і другий бік пляж практично порожній.

– Були сподівання, що через анексію Криму відпочивальники потоком хлинуть до нас, – каже власниця готелю пані Ірина, – але, як бачите, вони не справджуються. Раніше навіть за наявності Криму в цей час у нас зазвичай уже все було заселено, а нині порожньо. Оце на Трійцю наїхало трохи людей з Херсона, то ми на ці дні хутенько підвищили ціни, а в будень знову повертаємось до «хто скільки дасть». Літні люди з приватного сектору готові вже хоч за копійки поселяти у себе приїжджих, аби щось заробити. Подумайте, скільки коштує хоча б те саме вугілля на зиму…

– Та ще наїдуть, – пробую заспокоїти, а сама собі думаю, що заїжджати в Лазурне краще все ж серед тижня, коли і ціни помірні, і господарі зговірливіші, адже плату вони беруть за весь термін перебування наперед. Що ж до цін на продукти харчування, то в супермаркетах вони такі ж, як і в Кривому Розі. Та й на ринку теж.

Не густо людей і в відомчих пансіонатах та на турбазах. Більш людний профспілковий пансіонат «Галичина» Львівської залізниці, а ось «Корабел» Миколаївського суднобудівного заводу, що на самісінькому березі моря, напівпорожній. Тож тут готові радо прийняти кожного. Вартість проживання з триразовим харчуванням у комфортабельних номерах з усіма зручностями на одну людину 200 грн. на добу. Дітям до 12 років знижка 10%.

До середини червня відпочивальників трохи побільшало, але все одно з 45 номерів пансіонату, де ми з онуком зупинилися, залишалися порожніми 40. А тим часом підприємці Лазурного не втрачають надії. На узбережжі відновив роботу літній ринок. Одне за одним відкривалися кафе, бари, розважальні комплекси. На самому пляжі на радість онукові відкрилися яскрава і багатофункціональна ігрова кімната, водяні гірки, батути, прокат дитячих автомобілів. Але найголовніше – море. Воно справді видалося чарівним, лазуровим з ніжним піщаним пляжем. Неймовірно, але подеколи ми були першими, хто ступав на його хвилясті дюни.

Перший тиждень нашого перебування в Лазурному узбережжя двічі на день облітав військовий вертоліт. Він летів так низько, що видно було пілота, і цим викликав захоплення у дітвори. У мене ж, як, думаю, і в решти дорослих, стискалося серце. Загалом відчуття ірреальні, як від фільмів Тарковського. Адже ось тут і зараз, на лазуровому чорноморському узбережжі, ми безтурботно відпочиваємо, оздоровлюємо своїх дітей і внуків, ніжимося на золотавих пляжах, а в цей час зовсім поруч іде війна – є вбиті й поранені, розруха та біженці. Страшно і важко дивитися вечірні теленовини, і внутрішній докір точить душу: адже поки ти мирно насолоджуєшся літом і морем, хтось кладе за це своє життя.

…Коли повернулась додому, місто прощалося з військовими, які загинули в збитому літаку «ІЛ-76». І здалося, що Лазурне з усіма його морськими принадами було як гарний сон у літню ніч…

 

0 коментарів

Останні записи в блогах