На сторожі закону. Не здається навіть в очевидній безвиході

кореспондент
Записів: 59
Дата запису: 23.12.2013
Комментарів: 2

Валерій Лантушенко вподобав суть прокурорської праці під час строкової служби на кордоні під Одесою. Неподалік частини розташовувалась військова прокуратура, тож зеленокашкетників часто залучали до виконання особливих доручень у сфері підтримання армійських порядків.

За проявлену добросовісність меткого прикордонника направили навчатись до Харківської юридичної академії, диплом кваліфікованого правника здобув у 1993 році.

Слідчий у Кіровоградській області, старший слідчий у Жовтих Водах, заступник прокурора П’ятихатського району – щаблі кар’єрного сходження поступово привели Валерія Павловича до керівництва Центрально-Міською прокуратурою. Близьке сусідство тут очільників силових структур – міліції з грізним «шостим» управлінням та СБУ – ніяк не означало спокійного життя. За статистикою, в Центрально-Міському окрузі протягом року траплялось до півтора десятка вбивств, усі розкривались. Однак немало резонансних справ, скоєних та розслідуваних у районі, бентежили громадян і колег далеко за межами міста й навіть області.

Наробило галасу звіряче вбивство молодого хлопця. У лісосмузі далеко за містом всюдисущі грибники наткнулися на згарище із рештками розчленованого тіла. Зачіпок для встановлення особи загиблого довго не знаходилось. Напружено міркуючи над куцим описом місця злочину, Валерій Павлович звернув увагу на клаптик обгорілої тканини, у котру зловмисники загорнули труп.
Зорієнтовані прокурором, експерти встановили походження речового доказу, то виявилось дорогою гардиною. Відстежили точки продажів доволі рідкісного матеріалу, кравців та їхніх замовників. «Справа техніки», як назвали б це в дешевому бульварному чтиві, обер­нулась вельми копітким ділом, що зрештою таки привело слідчу бригаду до помешкання жертви і до її трьох катів.

У 2007 році Лантушенко довів до суворого судового вироку епізод про на той час найкрупніший в Україні хабар. Чиновник державного підприємства вимагав у зацікавленого в позитивному рішенні бізнесмена півмільйонну мзду. Обурений свавіллям бюрократів комерсант попрохав захисту в прокуратурі. З дотриманням усіх юридичних тонкощів помічені купюри було передано нечистому на руку глитаю в робочому кабінеті та публічно вилучено. Незважаючи на тиск маючих владу кумів-сватів-приятелів арештованого та капості провідних адвокатів, Феміда прислухалась до аргументів державного звинувачення: посадовець на десять років перебрався за грати. Касаційна й апеляційна інстанції вердикт не змінили.

Спогади про безумства окремих типів, нехтуючих не тільки законом, а й усіма святими моральними правилами, властивими взагалі роду людському, і через багато літ не дають спокою. У середині 2000-х громадськість схвилювали масово розтиражовані оголошення про пошук викраденого двомісячного немовляти. Зі слів матері, вона тільки на хвилинку залишила коляску на порозі аптеки по вулиці Леніна, повернулась із дріб’язковою покупкою – дитина щезла. Масові пошуки залишились марними, проте недовірливі представники закону одночасно чіпко перевіряли й персону заявниці. З-під мороку утаємниченості виринули на поверхню вельми неприємні обставини. Дівчина народила дитя поза шлюбом, від неї категорично відвернулись роботодавці, батьки, подруги, невдоволений невчасним потомством цивільний чоловік. Дамочка вперто зображала приголомшену горем турботливу неньку. Згорток із трупом дитини знайшли перехожі в заростях очерету на березі річки Саксагань, протікаючої парком імені Газети «Правда». Ризиковано правоохоронцям було вдаватись до такого вчинку... Але при вигляді напівзотлілого тільця «матуся» зізналася: власноруч втопила свою кровинку задля відновлення попереднього безтурботного способу існування.

На посаді прокурора Центрально-Міського району Валерій Павлович провів установлені Конституцією п’ять років. Далі було крісло прокурора індустріальних Тернів. Кілька шахт, залізорудних кар’єрів, крупні промислові підприємства. Пріоритетним напрямом став контроль за дотриманням безпеки виробництва. Хоча й тут кримінал не дрімав. Щорічний бюлетень Генеральної прокуратури України, де йдеться про передовий досвід розслідування особливо серйозних злочинів, двічі розповідав про особисті здобутки Валерія Лантушенка. Якось зграя нальотчиків через кватирку вдерлась до господи заступника директора установи аграрного профілю, обрізаними дротами зв’язали голову родини, його дружину та стареньку матір. Тортурами вибивали зізнання про схованку грошей, проте ніяких багатств так і не знайшли. Від тяжких опіків розпеченою праскою чоловік сконав на місці, матір померла в лікарні, ледве перенесла кілька вкрай складних операцій жорстоко покалічена жінка. Грабіжники діяли обережно, слідів після себе не лишили. Не в правилах Лантушенка здаватися навіть за очевидної безвиході, безкінечно аналізував обставини жахливого пограбування – і заведеними способами ніяк не зрушив пошук істини з мертвої точки. Довелося скористатись останньою надією, затребувати в операторів мобільного зв’язку, тоді мало розповсюдженого, відомості про телефонні розмови в тій місцині. У період скоєння нападу, між початком доби та другою годиною ночі, звідти було здійснено тільки один дзвінок. Здобутий номер почали відстежувати і зрештою визначили координати перебування бездушних покидьків.

Сумлінне перебування в промисловій тернівській стороні відкрило Валерію Лантушенку шлях до обов’язків Криворізького міжрайонного природоохоронного прокурора. Наругу над довкіллям, і без того понівеченим далі прийнятної межі, люди коїти не припиняють. Останнім часом деякі розробники надр не брали до уваги в повній мірі строгі приписи багатьох відомств і таки по-своєму взялися готувати площі до видобутку граніту. Це загрожує знищенням багатьох видів рослин, занесених до Червоної книги, та катастрофічною зміною русла річок. Отож турбот у прокурорському відомстві вистачає.

Тарас Затульний, "Червоний гірник".

2 коментаря

Останні записи в блогах