Пам’ять серця. Чорнобиль – чорна мітка України

кореспондент
Записів: 47
Дата запису: 29.04.2014
Комментарів: 0

Кажуть, час загоює найболючіші рани, втамовує найпекучіший біль. Та знадобиться не одне століття, щоб наша земля загоїла рани після Чорнобильської катастрофи 1986 року. Ось уже 28 літ не стихає біль тих, кого накрила чорнобильська радіаційна хмара, - жителів благословенного українського Полісся, котрі мусили покидати свої домівки, ліквідаторів аварії, що, мов ті журавлі, все відлітають і відлітають у вічний вирій.

За даними Української національної комісії з радіаційного захисту, 500 000 людей загинули внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Ще тисячі носять на собі цю страшну мітку. Тільки в Тернівському районі нині мешкає 571 чорнобилець. Серед них 93 особи віднесені до І категорії, в тому числі 88 інвалідів, а також 51 вдова померлих ліквідаторів та 59 дітей, які мають статус чорнобильців. Це люди, які потребують постійної уваги, допомоги, підтримки. Однак, чим далі відкочується в минуле Чорнобильська трагедія, тим коротшає суспільна пам’ять про тих, хто вберіг нас усіх від ще більшого лиха. Про це говоримо з головою Жовтнево-Тернівської районної організації інвалідів Чорнобиля ВГОІ «Союз Чорнобиль України» Миколою Галуцьким.

Він активно відстоює права членів організації, залучаючи спонсорів, займається благоустроєм палат у міських медзакладах, де лікуються ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС. На його замовлення написана та передана в храм Святого Пророка Предтечі Іоанна Крестителя ікона «Чорнобильський Спас». Микола Миколайович нагороджений грамотами та подяками Криворізької міської ради, відзнакою «Знак пошани» ГУ МНС України в Дніпропетровській області, нагрудним знаком «Почесна відзнака голови Дніпропетровської обласної ради».

Розкажіть, коли ви стали ліквідатором?

– У середині серпня 1987 року. Тоді я працював начальником дільниці на шахті «Ювілейній» РУ ХХ Партз’їзду. До слова сказати, на моїй дільниці працював Герой Соціалістичної Праці Володимир Довгаль. Того дня як завжди, зранку прийшов на роботу, видав наряд робітникам і сам планував спуститися в шахту, але тут мені подзвонили, щоб я терміново, з військовим та партійним квитками прибув у Жовтневий райвійськкомат. Там після недовгої бесіди військовий комісар вручив мені квиток на потяг до Білої Церкви та відрядне посвідчення до в/ч 32207. Тож увечері рушив у дорогу. А наступного дня мене доправили в с. Оране у військову частину 32207, яку називали 731-м хімічним батальйоном, у підпорядкування підполковника Івана Гунтера. На екстрених партійних зборах мене вибрали секретарем партійної організації військової частини, оскільки у мене за плечима до фахової освіти був ще й Дніпропетровський університет марксизму-ленінізму, а на виробничій нараді мене призначили старшим наряду об'єднаного внутрішнього комплексу АБК-1. Нашим завданням була дезактивація приміщень. 18 серпня 1987 року я вперше виїхав на ЧАЕС, а всього за 87 днів відрядження в моєму послужному списку 65 виїздів на станцію, з них - 21 виїзд тривалістю 12 годин. Ми виконували найбільш радіаційно брудні і небезпечні роботи з дезактивації приміщень та прибирання радіоактивного сміття. Найнебезпечнішим об’єктом був цех теплових підземних комунікацій. Дуже багато радіоактивного сміття потрапило в каналізаційні колодязі, і їх потрібно було вичищати. Знаряддя праці - маленька лопата, відро і канат. А в основному доводилося їх чистити вручну. Дуже часто попадалися шматки графітових стрижнів. Не менш небезпечним був і транспортний коридор, який здійснював завантаження радіоактивного сміття та металолому, а також лабораторія тепла і холоду, яка проводила заміну повітряних фільтрів, а потім дезактивацію приміщення. Підйом о 5.30, робота, нарада і так щодня. Але за весь період служби я жодного разу не чув відмови від своїх підлеглих іти і виконувати поставлені завдання. Усі намагалися виконувати роботу швидко та якісно.

У той час про Чорнобиль ніхто не говорив правду. Тим часом людей просто використовували, як робочий матеріал. А що ви скажете, як очевидець?

– Насправді, під час робіт із ліквідації наслідків аварії вівся ретельний дозиметричний контроль. Скажімо, коли ми відрами діставали радіоактивно забруднене сміття з колодязів, то дозиметрами заміряли кожне. Особисто я старався, як міг, оберігати солдатів, які працювали під моїм керівництвом. Просто ми тоді мало що знали про радіоактивне ураження. Уже через два роки після відрядження на ЧАЕС помер Віктор Зубенко, головний інженер сільгоспхімії Софіївського району, який до мене керував цими роботами. Та й сам я, повернувшись з Чорнобиля, одразу був комісований як інвалід ІІІ групи. Тепер у мене перша.

А що з перебування в зоні особливо вкарбувалося в пам’ять?

– Якось ми приїхали на хімічний склад у с. Копачі. Було моторошно від того, яка мертва тиша стояла довкола. Заглянули у вікна першої від складу хати - вразило порожнє дитяче ліжечко, зоставлений після обіду на столі посуд – все, як звичайно, тільки людей немає. Вірите, не тільки тоді, а й зараз мороз іде по шкірі.

Ви добровільно взяли на себе великий клопіт, очоливши громадську організацію «Союз інвалідів Чорнобиля» двох районів. Розкажіть про цю частину своєї роботи.

– В організації я з 1989 року, а головою мене обрали в 2009-му. Ми свідомі того, що нам ніхто не допоможе, крім нас самих. Зараз до міжрайонної спілки входять 270 чоловік – ліквідатори, члени сімей загиблих (померлих), але активістів чоловік 70. Решта - тяжко хворіють і потребують допомоги, тому доводиться шукати всіляких шляхів, аби чим можна прийти на поміч своїм чорнобильським побратимам. Держава, на жаль, не дуже нас чує, тому чорнобильцям час від часу доводиться їй нагадувати про себе. До 28-ї річниці Чорнобильської трагедії відвідаємо лежачих хворих чорнобильців, готуємо їм невеличкі подарунки. А, крім того, значну увагу приділяємо патріотичному вихованню молоді, адже в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь в основному молоді хлопці і нами тоді рухала дана Батьківщині присяга. Часом, як і ви, запитую себе: навіщо це мені, людині теж уже важко хворій? І сам собі відповідаю: «Якщо не я, то хто?»

Мотрона Панова, "Червоний гірник"

0 коментарів

Останні записи в блогах