Патріоти.Мобілізовані на захист Вітчизни

автор
Записів: 67
Дата запису: 22.08.2014
Комментарів: 2

Чотири дні лунали застільні пісні та частівки. І ніхто за цей час не повторився в мелодіях та римах. От талант народний! Усе село Куклівка зібралося за довгими столами. Співали до хрипіння, пили досхочу. Гуляй, народе добрий!

Дві події відзначали. І все навколо тієї самої людини. По селу швидко рознеслося: Василь Білик з війська повернувся. На погонах – широка стрічка. «Ахвіцер!» Виявилося, що не зовсім офіцер, а до цього військового соціального стану слід додати слово «унтер». Мало хто в цьому тямив. А до рідної Куклівки повернувся унтер-офіцер (вважай, сержант по-теперішньому) Василь Білик. Одразу проголосив, що одружується. Малашка всі останні п’ять років чекала. Люди несли до обійстя Білика все, що для гуляння потрібно. Прибули волосний староста з писарем, святий отець з церковним хором теж нагодився. Вирішили: день співають, пританцьовують за повернення солдата, а три – за обручки молодят. Особливо раділи події тамтешні чоловіки. Спробуй, жінко, нагримай, коли всі навколо оковитою бавляться. Усе по закону. Подія слушна. А тут одразу дві, аби пляшку-другу осушити. Раділи й літні вусачі, й жонаті, й парубки. Гуляй, село.

Починався вік двадцятий. Двічі він поділяв буремне століття на «до» і «після». До Першої світової і після, до Другої світової і після... Хто тоді знав, що всі сини Василя та Меланії Білик стануть під гвинтівку, їх мобілізують на захист Вітчизни. Четвіркою соколят-синочків і маківкою-донькою нагородила доля це трудове подружжя. Дмитрик – первісток. Народився, саме коли повним ходом на Далекому Сході йшла війна з Японією (1904). Немовлятко про це й гадки не мало. То не його війна. Не поспів він через юний вік і на громадянську. Іван Білик – другий син молодої родини. Слідом за ним у 1910 році з’явилася Ганнуся. Вона єдина, чия доля пов’язана з Кривим Рогом. Багато років віддала руднику ім. Кагановича (ім. ХХ Партз’їзду). Всі фотографії нам передала її родина – донька й онук, криворіжці.

Григорій Білик – третій з братів, нарешті – Василь. Він пізня, але також, як і всі, улюблена дитина.

Першим батьківський двір залишив Іван. До війська призвали. Відомо, що він вчився в школі молодших командирів прикордонних військ. З початку 30-х служив на рубежах СРСР та Польщі. Воював на фронтах Великої Вітчизняної. Мав поранення. Після 1945 року Іван Васильович оселився на Хмельниччині. Там, ще в юні прикордонні роки, зустрів наречену.

Старший, Дмитро, пішов по технічній лінії. Напевно, виш закінчив, бо займав посаду головного інженера заводу. В червні 1941 року мобілізований на службу ратну. Скоріше за все, в інженерні війська старшого з братів Біликів направили. Фотографія датується січнем 1946 року. Цей знімок Дмитро Васильович подарував своєму синові. Про що свідчить напис на звороті.

Ще до подій 22 червня сорок першого став бійцем РСЧА й Григорій. На фото він з нареченою. Форма зразка 20-х. Її замінили на нову в 1935 році. Відомо, що теж воював з гітлерівцями, але де саме, сестра й племінниця не пам’ятають.

Василь – найменший. Йому вдалося виїхати на схід. В армію мобілізований тільки в травні 1942 року, із Чкаловської (тепер Оренбурзької) області. На бійню його одразу не відправили, а дали можливість вивчитися на танкового командира. І ось він уже лейтенант, командир взводу, а потім – роти середніх танків (легендарних «Т-34»). Воювати почав у липні 1943 року. Після поранення тривалий час лікувався в одному з московських шпиталів.

Звернемося до фронтових документів. Ось що сказано в наказі по 63 мехбригаді: «Особисто тов. Білик знищив: гармат – 2, кулеметів – 3, мінометів – 4, автомашин – 8». За це старший лейтенант Василь Білик нагороджений орденом Червоної Зірки. А бої ті тривали недалеко від Кривого Рогу, під Кіровоградом. Ми знаємо напевно, що 63 механізована бригада восени 1943 року брала участь у визволенні півночі Кривбасу. Потім цю танкову частину перекинули на Кіровоград.

Ротний Білик на шляху до угорського міста Дебрецен встиг заслужити орден Вітчизняної війни І ступеня, а ось орден Червоного Прапора – за ті самі бої жовтня 1944 року: «19.10.1944 року в бою за м. Дебрецен першим увірвався в місто»…

Ось така родина. Від унтер-офіцера старих часів вона походить. Кого на фронти мобілізували, хто пішов добровільно. Всі брати Білики додому, до батька і матері, повернулися.

 

Володимир Бухтіяров, "Червоний гірник".

2 коментаря

Останні записи в блогах