Подаруй собі небо!

кореспондент
Записів: 59
Дата запису: 17.06.2013
Комментарів: 3

Існує вдосталь способів трансформувати клекочучу в серці магму емоційного вулкану в шляхетний вчинок. Під балконом коханої забренчати гітарними струнами серенаду. Щедрим помахом пензля відобразити на полотні духмяне чаруюче розмаїття природи.

Повний фоторепортаж.

Власне, будь-який красивий жест веде за собою щоденне підтвердження проголошених почуттів, освідчення ж малій батьківщині взагалі вимагає іншого підходу. Творити гідні справи на благо Кривого Рогу належить постійно, а перед днем народження міста кортить утнути щось яскраве, непересічне, гучне – принаймні, на особисту згадку, якщо громада не побачить в ексцентричній витівці відчутної користі для спільних інтересів. От хоча б: з висоти пташиного польоту проспівати гімн Кривого Рогу...

Попереду держави всієї

Медіа-директора Дніпропетровського центру повітроплавання «Сапсан» Максима Демчука таке прохання дещо збентежило:

– За кілька років існування центру траплялись різні диваки (у хорошому значенні слова). Іноді романтики з бурхливою фантазією заманюють коханих на борт повітряної кулі, аби дрейф над планетою посилив пропозицію поєднатись узами Гіменея. Зізнаюся, ще не доводилося бути свідком присвяти неординарного вчинку не дівчині, а місту. Бачу, Кривий Ріг є краєм незбагненних людей. Однак у прагненні подарувати собі небо всі ми єдині.

Від дивування Максим перейшов до літопису «Сапсана». У середині 2007 року троє дніпропетровських початківців подались до маститого херсонця переймати мудрість поводження з аеростатами. За збігом обставин познайомились там з професіоналом-«важковаговиком», колишнім військовим льотчиком, котрий і у відставці не мислив спокійного існування на землі. Літо наступного року видалось багатим на знаменні події: усі ентузіасти отримали ліцензії пілотів малої авіації, зареєстрували громадську організацію, на офіційному рівні було затверджено Інструкцію польотів над Дніпропетровськом та відбувся перший політ. Невдовзі той самий екс-винищувач встановив одразу два національні рекорди: на дальність перельоту (210 кілометрів) і тривалість (6 з половиною годин). На сьогодні у Дніпропетровську є п’ять повітряних куль і сім дипломованих пілотів – такими цифрами не похизується жодне інше місто. Далебі, дається взнаки обов’язок не осоромити честь титулу «космічна столиця держави». Авіація ж бо, нехай і мала, – молодша сестра астронавтики.

Справа для навіжених романтиків

Незважаючи на тривале заняття повітроплаванням, Максим точно так і не визначився, що то є особисто для нього. Оригінальне дозвілля? Спосіб вирізнитися з одноманітної маси співгромадян? Нагода «стрибнути вище голови», наверстати дещо, не закладене матінкою Природою в генах, як-то відсутність крил і, відповідно, здатності споглядати суходіл з-поза хмар? Усе це присутнє, як і спортивний азарт позмагатись у вправності літати із собі подібними.

 Чого немає, так то комерційного зиску, бо дане діло збиткове за визначенням. Нехитра калькуляція. Елементарна оболонка аеростата коштує від 30 тисяч упевнено-зеленої північноамериканської валюти, її ресурс – усього лиш, у середньому, 400 годин. Запас газу на один політ обходиться близько тисячі вже українських надійно конвертованих, плюс деякі додаткові витрати, транспорт, страхування, поточне обслуговування тощо. Тож один політ обходиться у середню зарплату. Звісно, охочі оплатити мандрівку в піднебесся знаходяться, тільки на потік це не поставити аж ніяк. Уподібнюватися пернатим Божим створінням залишається справою непрагматичних навіжених романтиків.

Перше перебування понад поверхнею планети Максим не забуде довіку:

– Украй важко підібрати слова для опису невимовно умиротворюючої тиші, дикої радості усвідомлення перемоги над постійними побутовими турботами, дріб’язковими чварами та подібними скороминучими тривіальностями. До речі, повітроплавання вважається антонімом поняття «екстрим», бо це уособлення спокою, розважливості, безпеки (звісно, якщо діяти згідно з правилами). Якщо теоретично змоделювати найтрагічнішу ситуацію – пробоїну в кулі, й то катастрофічного падіння не трапиться, натомість настане опускання на швидкості, мов у парашута. Щоправда, інколи кортить полоскотати собі нерви, тоді відважуюся підніматися при сильному вітрі, хоча зазвичай не рекомендується злітати при поривах понад 4 метри за секунду.

Момент надто прекрасний...

Натхненні оповідки про наслідування Ікара роз’ятрюють душу, не йметься чимшвидше поринути у вертикальну безодню. Аеронавти ж, не кваплячись, готують свій скарб до злету. Із не надто великої торби, об’ємом ну трохи більше звичайного лантуха, мов із чарівного капелюха фокусника, з’являється туго згорнута куля. Доки напарники її розгортають, Максим ладнає гондолу: чеська, ручне лозоплетіння, нещодавно віддав за неї суму, еквівалентну новому «Ланосу».

Безформною масою порожня куля розпласталась молоденькою травичкою заміського степу. Бадьорим деренчанням озивається двигун чималого автономного вентилятора, пропелер поволі нагнітає повітря в неосяжну брезентову прірву, кволо позбавлена життя гіперсуперамеба розправляє зморшки. Бензиновий агрегатик уже аж завиває, молить і закликає аерогіганта прокинутися від сплячки! Ураз понад корзиною обпікаючим струменем звивається вогненний залп – Максим налаштовує апарат підігріву повітря. Легким порухом руки змінює кут нахилу сопла, і спопеляючий подих наповнює нутрощі та миттю збуджує допоки флегматичну сферу. Гуркіт вогнедихаючого жерла перекриває всі інші звуки, проте слова і зайві: широким жестом пілот запрошує до корзини.

Хто б там як не пропагував повітроплавання як нулеризиковану затію, інстинкт самозбереження дає про себе знати. Вірно глаголять, мовляв, душа провалилась у п’ятки... Тіло неначе вже пурхає понад грунтом, а ментальна складова, почуття та розум учепились за грішну твердь. Черговий спалах полум’я отямлює, затягує на борт і дух. Дійсно, не злукавив Максим, хмільний смак свободи нагрянув раптово. Навіть виникло відчуття невагомості.

Протягни жменю – вхопиш горизонт! Або золотавий шмат Сонця! Очевидно, згаданого Ікара й згубила ейфорія в такий же момент. Міські краєвиди схожі на іграшковий макет. Здається, ошатні багатоповерхові будинки можна переставляти, подібно до фігур на шахівниці, варто ледь ворухнути пальцем. Відсутність звичного гомону мегаполіса приголомшує, сльоза ностальгії зринає за рідними, змалку просмерділими бензиновими вихлопами дорогами, гамірними крамницями, базарними шопоголіками, нелюб’язними пасажирами-конкурентами в переповнених маршрутках.

До речі: Механіком Жан-П’єром Бланшаром володіла нав’язлива думка створити махоліт. У 1781 році він розродився дивом, що прив’язувалося мотузкою через блок до противаги і за допомогою рухів ніг і рук здіймалося на кількадесят метрів угору. Відкриття братів Монгольф’є штовхнули новатора обладнати аеростат крильчатими веслами для керування польотом. Він подолав на експериментальному зразку Ла-Манш, чим довів можливість повітряного сполучення між країнами.

Абсолютну безмовність десь глибоко знизу порушує здивоване каркання: ворони в зграї обурено перемовляються, не звикли вони, щоби зверху них хтось кружляв. Моліться, чорнокрилі, тепер не забариться помста за всі загиджені вами пам’ятники! Гаразд, розслабтесь, круки, момент надто прекрасний, аби марнувати його на вас.

Висотомір фіксує тисячу метрів, саме те, щоб наповнити неосяжний простір словами «Кривий Ріг – моє місто, це тобі моя пісня...». Тільки дует червоногірничан на тлі строкатої мегапанорами під ногами лунає немічно, заважає усвідомлення себе нікчемною дещицею у Всесвіті. Нехай і так, спробувати було необхідно. Як додаткова нагорода за газетярське дерзання – запрошення взяти участь у Міжнародному фестивалі повітроплавання на початку літа. Значить, до зустрічі в наступній статті!

До речі:  До числа піонерів освоєння атмосфери належить несправедливо забутий бразильський і португальський священик Бартоломео Лоренцо, відомий ще як Гузмао. На початку XVІІІ сторіччя, після тривалого вивчення фізичних явищ, він здивував королівську родину фокусом, названим «Пассарола»: яйцеподібна оболонка, розтягнена над мініатюрною жаровнею, здійнялась на 4 метри вгору!

Паризька академія наук доручила молодому професору Жаку Шарлю вдосконалити апарат братів Монгольф’є. Науковець вірив у переваги водню над димом, на заваді втіленню задуму стала відсутність легкого матеріалу, міцного, здатного утримувати летючий газ. Для того згодився шовк, просочений розчином каучуку в скипидарі. 27 серпня 1783 року на Марсовому полі півмільйона парижан спостерігали за стартом дітища Шарля, яке стало попередником дирижабля. Хтось у юрбі вигукнув: «А який у цьому сенс?» Присутній на видовищі Бенджамін Франклін пророче відмовив: «А який сенс у появі на світ новонародженого?»

Тарас Затульний, "Червоний гірник". Фото Олександр Портнягін.

3 коментаря

Останні записи в блогах