Повернення імені. Арам Вартанян

автор
Записів: 67
Дата запису: 04.01.2014
Комментарів: 2

Він нахилився, а потім і взагалі став на коліна. То перед величчю вод Севана. Арам давно йшов сюди. До святості всіх вірменів. Легендарне озеро захищало, хвилі шепотіли про долю, тихо омиваючи береги. Вони здатні й захистити.

Хлопець рано втратив батьків, селян із села Жалаб. У дитячому будинку ще з 1917 року виховувався. У подальшому житті Арам Вартанян волів і не згадувати про ті дуже важкі для нього роки. Треба віддати йому належне: не розгубився, до сумнівних груп не пристав. Сам бандита на темній вулиці затримав.

 Араму нарешті поталанило. Зустрілася йому сердечна людина. Старий моторист з озера Севан. То на нього кидався з ножем нічний злочинець. Старий взяв сироту до себе, в нехитру хатинку. До неї в бурю хвилі Севану досягали. Під цей гнів природи Арам часто засинав. А тоді хоч двері висаджуй, не почує. Міцні нерви, такі й у подальшому житті згодяться. Носився із наставником, а потім і сам по затишній, бувало, озерній гладі. Час спливав і при повному, і при серповидному місяці. Арам особливо полюбляв цей період доби. Більш за все – коли Місяць-супутник купав свій диск у севанському водному спокої. А тиша! Хіба що сичі в невеликому ліску перегукнуться. Поетична мить…

Арам прокинувся від того, що названий батько тряс його за плече.

- Що, заспав?..

- Та ні, синку. Севан-озеро хвилюється.

Хлопець протер очі і побіг до води. І справді вітер посилився, хвилі накочувались на берег. Природа своєю душею відчувала, що парубок востаннє вийде на берег Севана, йому в дорогу. Дух єднання таки існує, він тягнеться до того, хто вірить у нього.

І дійсно, в обідню пору Арам Вартанян попрощався з озером, в армію пішов. Саме в 1929 році юнака рекомендували в Краснодарське кавалерійське училище. Кінна наука давалася легко. Джигітовка в горців у крові, хоча Арам до училищних занять більше із севанськими хвилями змагався. Справжні кавалерійські статутні «алюри» опановував краще за всіх. Навіть кілька жетонів виграв на гарнізонних та окружних змаганнях із скачок і виїжджування. Гарцював на вороному як справжній кавказець. З училища «вилетів» з атестатом вищого ґатунку й одразу доскочив у сідлі до командування взводом.

Самостійну службу почав у територіальному Вірменському кавполку. Кращим цей мобільний підрозділ визнали майже одразу. Взводний якось відмовився від почестей, лише з одним проханням звернувся до командира кавалерійської дивізії: на тиждень відпустити його разом із вірним Ягуаром. На Севан просився, нехай кінь води там поп’є, сил набереться, як він сам в юності.

Старий наглядач за Севаном і знаний на всю округу рибалка довгі роки виглядав пасинка. Посивів, на ноги послабшав, а таки кинувся до Арама, взяв коня під вуздечку. Весь шлях щось шепотів у білі вуса.

А невдовзі Арам Вартанян уже й ескадрон прийняв під командування, у похід на Західну Україну рушив на посаді помічника начальника штабу полку, що входив до складу 7-ї кавалерійської дивізії.

У 1941 році майор Вартанян – начальник штабу, заступник командира і виконуючий обов’язки командира дивізії на Північно-Західному фронті. Там відважний вірменин одержав контузію. Після лікування опинився за… партою, навчався на курсах «Постріл» при Генеральному штабі.

У вересні 1943 року відбув на фронт, де став заступником командира 10-ї гвардійської повітрянодесантної дивізії. Тоді це з’єднання складало бойову основу 37-ї армії. Десантники вистояли на дніпровському плацдармі і потім вибили фашистів з 71 населеного пункту. Відкривався шлях на Кривбас. Там особовий склад 10-ї гвардійської ПДД виявить винятковий героїзм і прапор прикрасить напис «Криворізька». Із бойового формуляру 10-ї гвардійської повітрянодесантної дивізії:

«24-й полк вступив у зустрічний бій. Зав’язалася жорстока сутичка. У противника була перевага в танках. Склалася загроза прориву противника. На КП 10-ї гв. дивізії почули, як почався бій. Відгомін артилерійської стрілянини то наближався, то віддалявся. Стало чутно автоматну і кулеметну стрільбу. Все це відбувалося в нашому тилу.

Стурбований становищем, яке склалося, та долею 24 гв. полку, командир дивізії генерал Іванов наказав своєму заступнику А.М.Вартаняну відбути на місце бою і, залежно від обставин, вступити в командування полком та не допустити прориву противника.

Підполковник Арам Мурадович Вартанян до кінця виконав свій обов’язок. Він прибув на місце бою і побачив, що полк відходить під шаленим натиском противника. Вартанян миттєво прийняв на себе командування. Сама поява підполковника в полку викликала впевненість бійців і командирів. Арам Мурадович особисто очолив контратаку. Ворога вдалося відкинути на його попередні позиції. При цьому Арам Вартанян вступив у протиборство з німецьким танком і героїчно загинув під гусеницями. Трагедія сталася 1 листопада 1943 року».

Підполковник Вартанян похований у братській могилі в Тернівському районі (вул. Івана Сірка, житломасив Першотравневого РУ). Ім’ям відважного вірменина-визволителя названа вулиця в Тернівському районі, там же встановлена меморіальна дошка. Могилу відвідують представники громадськості міста та вірменська громада.

А Севан і нині так само кидає свої хвилі на берег, як в юності нашого героя.

Володимир Бухтіяров, "Червоний гірник".

2 коментаря

Останні записи в блогах