Про «Букварик», отруту і сільські воші

автор
Записів: 86
Дата запису: 24.01.2014
Комментарів: 0

«Лєро, я хочу тобі розказати про нашу Україну. Карпати – це гори. Там можна знайти цілющі джерела і рослини, а також застудитись. А в лісах – отруїтись або влаштуватися на ночівлю. У Криму – поранитись і загартуватися водою моря. В селі – влаштувати похід і завести вошей. Яка цікава наша країна! Твоя подруга Соля».

Смішно, правда? Повна маячня. Але не поспішайте з висновками про розумові здібності маленької української школярки.

Її незграбний твір, нещодавно викладений на посміховисько в Інтернеті, – усього лише спроба старанно виконати завдання підручника, де чорним по білому зазначено: «Напиши листа своєму другові, що живе в іншій місцевості. Опиши, в яких куточках твого краю можна відновити і знищити здоров’я».

Погодьтесь, пригадати і описати «куточки для… знищення здоров’я у своїй країні» – неабияка цікава тема для малюків. Пізнавально-дослідницька. Здається, аналіз інтелектуальних здібностей авторів, які створювали ці підручники і вигадували такі завдання, буде куди сумнішим, чи не так?

Суперечки щодо змістовного наповнення сучасних шкільних підручників останнім часом не стихають. «Тернопільські освітяни знайшли 153 помилки на 149 сторінках підручника з математики для 1-го класу,– повідомляють новини. – Не кращою якістю відрізняється математика для другокласників. Помилки різноманітні: від пропущених ком, тире, русизмів – до математичного матеріалу для старшокласників. Та найбільше тернопільських вчителів вразив «Букварик» за редакцією Захарійчук та Науменко: у підручнику чимало текстів з прихованими образами».

Стиль рустикальний –  сільська ідилія

Підручники для молодших класів стали найбільшим розчаруванням для учителів і батьків. Перше, що кидається у вічі, – кричуща застарілість і несучасність текстів, які більшою мірою чомусь змальовують побут архаїчного села. Ілюстрації до текстів – сценки сільського життя позаминулого століття. Очевидно, виховання національної самосвідомості і патріотизму у авторів підручників нерозривно пов’язане з зображенням господаря, що засукавши рукава порпається в городі, чепурної господині і діток у вишиванках. Помітно, що художники давненько не бували в українському селі, якщо мають такі примітивні уявлення про сучасні реалії його мешканців. Науковцям же пора було б помітити, що урбанізація давно крокує шаленими темпами – на сьогодні населення України майже на 70 відсотків міське.

«Стільки вже вміють робити твої пальчики: і город копати, і картоплю садити, і в хаті мести, і воду нести», – торочить далі своє «Буквар». Якщо відверто, то щодня спостерігаючи за втупленими у айфони та ноутбуки учнями, не можу собі уявити їх за цими ідилічними заняттями – випасанням худоби чи працею на грядках.

Обурені батьки наводять приклади численних недоречностей у читанці.

Чванькувато тітка-чапля через річку чап-чалапа.

– Куди, чапле чепурненька, чимчикуєш так раненько?

– Йду на ярмарок хутенько, треба яблук чималенько.

Як гадаєте, з якою буквою знайомлять малюків цим віршиком? «Ч»? От ви наївні! Насправді ж – із буквою «Я». Аякже, а слова «ярмарок» та «яблук» в останньому рядку…

Мало того, що логіку авторів підручників важко осягнути, так ще й при цьому твори відомих українських письменників перекроєні до невпізнанності. А щоб літератори не висували претензій, їхні спаплюжені рядки підписані таким чином: «за Лесею Вознюк», «за Іваном Андрусяком».

За відгуками педагогів, не вельми відрізняються від читанки й інші підручники – нудні, відсторонені від сучасності і насичені численними менторськими настановами.

Ахтунґ! Німецький буквар

Цікаве порівняльне дослідження іноземних підручників провела журналістка Іванна Коберник. Хочу поділитись з вами її висновками.

– Виявляється, люди, які в Німеччині складають букварі, не сидять в бункерах і знають, чим цікавляться діти, а художники знають, як виглядають пересічне житло і інтер'єри, а не малюють історичні хатки і маму винятково в фартуху або в вишиванці, – відзначає Іванна. – Ці люди знають, що дитина живе в соціумі з певними особливостями, і допомагають уникнути побутового расизму, нетерпимості до емігрантів чи зневаги до людей з особливими потребами. Якщо наш буквар щедро прикрашений райськими сільськими пейзажами, то предмет, який найчастіше з'являється на сторінках німецької читанки – це комп'ютер. Діти друкують літери, нові слова зображуються на екрані комп'ютера, правила поводження з комп'ютером і його можливості – це тема для текстів. В українському «Букварі» комп'ютер і Інтернет згадуються по одному разу. Але не тільки комп'ютер є в житті дітей! Тут є цікаві розповіді про китів та інших екзотичних тварин, рольові ситуації в автобусі чи в магазині, загалом дається досвід, який дитина може використати щодня. Наші ж укладачі підручників, навіть у своїх хвилинках ввічливості чи турботи примудряються виписати текст так, що виголошувати його можна хіба що зі сцени.

Цікавішим німецький підручник робить наявність постійних (наскрізних) героїв. Дітям цікаво дізнатися, що з ними буде далі, і це спонукає їх до подальшого читання. Ці герої – світло-русяві дітки в яскравому одязі, а також чорношкіра дівчинка Селіна, хлопчик Саша, що недавно переїхав з Росії, та хлопчик-інвалід. Таким чином змалку дітей привчають – є люди, які відрізняються від тебе, але і вони прагнуть повноцінного життя. Наприклад, візочник катається з дітьми на роликах, однокласники в усьому йому допомагають. Наступна героїня – темно­шкіра Селіна. На карті світу вона показує друзям Кенію, звідки приїхав її тато і де живе її бабуся. Російському хлопчику Саші школярі дружно допомагають опанувати німецьку. Таким чином з дитинства маленьким громадянам пояснюють соціальні і моральні цінності суспільства. На думку журналістки, у наших книжках такими героями могли б стати російськомовна і україномовна дитина з різних регіонів. Або просто – хлопчик чи дівчинка, які переїхали з одного регіону в інший.

Для відзначення відмінних успіхів у німецькому букварику приміняють печатку «Король читання». Дитина в короні сидить на троні з розгорнутою книгою в руках.

Але найголовнішими відмінностями іноземної читанки є відсутність настанов, моралізаторства, відповідність сучасності та наскрізна життєрадісність. І насамперед ця життєрадісність іде від учителя – на картинках він лагідно усміхається дітям, а не суворо позирає з-під товстих окулярів.

Тетяна Дрєєва, "Червоний гірник".

0 коментарів

Останні записи в блогах