Професор кафедри історії Криворізького національного університету Віталій Стецкевич: «Я переконаний, що світ не дозволить Росії загарбати Крим!»

кореспондент
Записів: 33
Дата запису: 21.03.2014
Комментарів: 0

З авторитетним у Кривому Розі і в нашій країні науковцем В. В. Стецкевичем ведемо мову про минуле та  сьогодення Криму, який попри все залишається в складі України. Вже на початку  бесіди наш співрозмовник зауважив, що у своїх судженнях спиратиметься на  низку наукових праць, у тому числі й на найновішу працю Ельвіни Сеїтової, внучки кримських татар, яких у кляті роки виселили з рідної землі.

 – 1944-й рік – трагічний в історії кримськотатарського населення, – говорить Віталій Вікторович. – І не тільки його. Тоді з півострова також  виселяли  караїмів, кримчаків,  греків,  болгар. Проте, найбільше постраждали кримські татари.  Після виселення в тому ж таки 44-му розпочалося заселення території Криму.

– Ким?

-  Головним чином, це було населення з РРФСР – Брянської, Воронезької,  Орловської, Курської областей, Краснодарського краю та інших регіонів Росії. Це була перша переселенська хвиля в геть безлюдні села.  Росіянам у незвичних кліматичних умовах  було надто важко виживати, і вони поверталися додому. Відтак,  до 1948 року   перших переселенців у Криму залишилося всього… 8 відсотків. Наголошу,  що центральна частина Криму  - це степова зона, де гуляли суховії, панувала спека, і от у цих умовах потрібно було наполегливо займатися землеробською справою, головно – зрошувальною, до якої  росіяни, у своїй масі, не були привчені.

Отож, щось потрібно було робити з цією територією. І от  у 1949 році Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу звертається до ЦК Компартії України  з проханням розпочати переселення в Крим  українців, оскільки ті – кращі землероби і  з більшою вірогідністю можуть прижитися. Так розпочалася друга хвиля переселення громадян – з Вінницької, Житомирської, Київської, Чернівецької, Хмельницької, Полтавської, Тернопільської областей. Населення  Донбасу, Криворіжжя, Запоріжжя не чіпали, бо там був свій дефіцит робочої сили.   Нова хвиля переселення тривала до 1954 року і закінчилася тим, що  кримський сільськогосподарський регіон почав відроджуватися, села – підніматися.

  Однак,  коли з робочим візитом   до Криму приїхав подивитися, як живуть переселенці,  секретар ЦК Компартії України, то він жахнувся від побаченого. Порівняно з українськими селами, які після війни пережили голодомор і відродилися, тут панували злидні. Не гаючи часу,  він робить відповідну доповідну в Москву. Головне в його звіті: українці прижилися, але  їм конче потрібна матеріальна допомога. У Москві тут же  ухвалюють два вікопомні рішення. По-перше,  розпочати зведення нової гідроелектростанції, яка постачатиме Криму електроенергію, - знаменитої Каховки. І, одночасно,  будувати величезне Каховське водосховище, а також вести Північно-Кримський канал, який подаватиме воду не лише для сіл, але й для таких міст, як  Керч, Феодосія, Сімферополь, Євпаторія, де завжди був дефіцит води.

 – І це вже всім відомо, що, зрештою, Північно-Кримський канал вирішив водну  проблему для Криму. 

– Так. Про це в усіх шкільних підручниках написано. І от у 1954-му році на фоні святкування 300-річчя возз’єднання України з Росією ухвалюється рішення про передачу цієї території до складу України. Головним чинником тут була економічна доцільність, а не  політика чи  етнічне питання. По суті, Крим уже був пов'язаний тісними економічними зв’язками з Україною. Енергетика, газ. Ось промовистий документ – це рішення Верховної Ради УРСР від 13.02.1954 р. У ньому, зокрема, наголошується на такому: «Обсудив представление Президиума Верховного Совета РСФСР по вопросу передачи Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской ССР… Президиум Верховного Совета УССР выражает сердечную благодарность Президиуму Верховного Совета Российской Советской Федеративной Социалистической Республики за этот великодушный и благородный акт братского русского народа… как новое яркое проявление… нерушимой братской дружбы между русским и украинским народами». Нині, читаючи цей документ, мимоволі пригадую відому народну мудрість: «Нащо тії вороги, як є такії браття».

–  Словом,  це був не подарунок Україні від Росії?

– Звісно ж!  Про Крим як подарунок стали  говорити пізніше, при цьому знаючи, яке тоді було надзвичайне навантаження на економіку України - відродити півострів.

–  З тих пір пройшло 70 років, і Росія починає віроломно, силою   захоплювати український Крим. Чого чекати далі?

- Важко сказати. Я людина за духом ліберальна, тому не хотів би, щоб пролилася кров. Але те, що Росія вже вкотре продемонструвала свої імперські амбіції навіть по відношенню до «братського українського народу», – це факт.

– Віталію Вікторовичу,  як на вашу думку, Росія Крим буде справно фінансувати?

– Не хотілося б фантазувати,  тому що вся світова спільнота не дозволить загарбати Крим.   Утім, можна спробувати. Вважаю, що рік-два потягне, щоб продемонструвати свою, так би мовити, економічну міць. А потім, швидше всього,  кине напризволяще, як  зробила з  Придністров’ям.  Я дуже добре знаю цей край, буваю там,  бо закінчив Кишинівський університет.  Бачили б ви, яке там сьогодні запустіння. У мене серце розривається від побаченого. Закопані в землю танки стоять, миротворці ходять з автоматами. Вашу машину  оглядають: «Куда едете? Зачем едете? Что везёте?» Ось така вона, невизнана у світі республіка. А тим часом, у радянські часи Тирасполь був процвітаючим містом у Молдавії.

– А якщо оптимістично пофантазувати?

– Сьогодні мені важко з оптимізмом  говорити про подальше Криму. Хоча знаю, що світ Україні буде потужно допомагати. Проте,  нинішні російські керівники стоятимуть довго на своєму, бо  це люди, для яких мораль і совість – просто зайві елементи для їхнього способу мислення та життя.

Микола Крамаренко, "Червоний гірник". Фото Олександра Портнягіна

0 коментарів

Останні записи в блогах