Пряма лінія «ЧГ». У гармонії з собою і зі світом

admin
Записів: 31
Дата запису: 24.04.2014
Комментарів: 0

Нещодавно на прямому зв’язку з читачами «Червоного гірника» була досвідчений психолог Валерія Михайлець. Спілкування вийшло змістовним, адже кожен, хто подзвонив, ділився наболілим. Ключовими аспектами стали виховання дітей та комп’ютерна залежність.

Добридень. Діана Петрівна телефонує. Зараз багато говорять про гіперактивних дітей. Мою доньку часто називають саме такою. Що значить ця гіперактивність і як її визначити?

– Гіперактивність не варто плутати з дитячою жвавістю і непосидючістю. Є три ознаки гіперактивності. По-перше, порушення уваги. Тобто дитина не може надовго зосереджуватись. По-друге, порушення емоційного стану: різкі зміни та перепади настрою. Ситуацію, на яку звичайна дитина спокійно відреагує, гіперактивний малюк сприймає зі слізьми та істериками. По-третє, посилена рухова активність. Лише ці фактори разом дають гіперактивність. Такий діагноз не може поставити вашій дитині ані вчитель у школі, ані просто стороння людина. Лише психолог або психіатр здатні констатувати гіперактивність. Для цього існують спеціальні методики, котрі допомагають виявити відхилення уваги, емоційного стану та рухової активності. Гіперактивність лікується лише медикаментозно: заспокійливі засоби, вітаміни. Разом із тим необхідно виконувати рекомендації психолога. Якщо все робити як слід, дитина приходить у норму. Однак, коли не звертати на це уваги, мовляв, моя дитина така і є, гіперактивність може перерости у невроз нав’язливих станів. Це значить, що малюк перестає справлятись з певними ситуаціями. Він ставиться до себе критично, розуміє, що щось йде не так, але нічого подіяти не може. Зовні це проявляється мимовільним кліпанням, заїканням, сіпанням рук. Тож потрібно вчасно звернутись до фахівця. Нічого страшного у гіперактивності немає. При правильному лікуванні дитина переросте це відхилення. Батькам же у такій ситуації варто, перш за все, запастись терпінням. Слідкувати за дотриманням чіткого режиму дня – дитину необхідно організовувати.

Здрастуйте. Мене звати Людмила Анатоліївна. Маю проблеми з вісімнадцятирічним сином. Він цілодобово грає за комп’ютером. Прийшов із занять і засів... Усе. Ходила до викладача, цікавилась, як він себе у технікумі поводить. Педагог сказав, що претензій до сина не має – просто золота дитина. А от вдома... Що мені робити?

– У хлопця взагалі немає друзів?

Абсолютно. Лише віртуальні, з ким він грає.

– А ці товариші в гості не приїздили? Він на зустрічі не ходив до них? Адже серед геймерів популярними є тематичні зустрічі – «сходки».

Ні. Жодного разу.

– Зазвичай ігроманія захоплює тих підлітків, у котрих проблеми в міжособистісному спілкуванні.

Так. Хлопець з нами взагалі не розмовляє. Не хоче нікуди сходити: ні в кіно, ні на виставу, ні в цирк... Хоча в дитинстві залюбки гуляв на вулиці, спілкувався з іншими дітьми. Грати почав після сварки з близькими друзями.

– Варто дізнатись причину сварки. Але якщо син не хоче розповідати, ви його не змусите. У такій ситуації дитину потрібно зацікавити. Він має знайти себе у чомусь, крім ігор. Це називається заміною. Якщо його відірвати від комп’ютера, у житті утвориться порожнеча, котру необхідно заповнити іншими заняттями. Допоки цей вільний простір він не заповнить, то перебуватиме у важкій депресії, відчуватиме до всіх страшну ненависть. Вам слід подумати, які ще хобі можуть припасти синові до душі. Не дивіться, що йому 18. Є люди і в 30 років йдуть на танці, боротьбу чи вчаться малювати. Необхідно залучати хлопця до домашньої роботи: допоможи, зроби, принеси. Татові варто вчити чоловічим справам: притримай, дивись, а це робиться отак... Потрібно радитись: «Можливо, ти підкажеш, як тут буде краще». Батькові слід активно долучатись до процесу виховання, адже у вашій родині – син. Звісно, легше зробити самому, ніж показати і навчити. Але коли виникає така проблема, всі члени родини повинні долучатись до її вирішення. Не потрібно ображатись на агресію сина, адже він увесь цілком захоплений грою, а тут його відволікають. Категоричні заборони не допоможуть, а навпаки, викличуть нову хвилю незадоволення. Ви ж знаєте: «Крапля камінь точить». Тож потроху можна досягнути бажаного.

Доброго дня, Валеріє Олександрівно. Я повела свою доньку на танці. Через кілька занять вона категорично відмовилась відвідувати гурток, бо там над нею сміються через її повноту. Як мені бути?

– У якому віці дівчинка пішла на танці?

Їй було дванадцять років.

– Вона дуже чутлива до будь-якої критики на свою адресу, адже перебуває у підлітковому, перехідному віці. Через гормональні зміни дівчинка дуже гостро реагуватиме навіть на невинні жарти, особливо щодо своєї зовнішності. Реакція дитини цілком зрозуміла. Варто піти у такий гурток, де керівник буде беззаперечним лідером, авторитетом, де у дітей не буде часу на подібного роду жарти, адже всі прийшли займатись, а не дивитись одне на одного. Потрібно мати такого педагога, який не дозволить у своєму колективі подібні жарти. Якщо дівчинка має зайву вагу, я, не як психолог, а як мама, порекомендувала б спробувати себе у східних танцях, де животик якраз допомагає. Тобто потрібно знайти саме те, що підходить вашому чаду: особливостям тіла, психіки, розвитку. Але зупинятись не можна. Треба пробувати себе у чомусь іншому: теніс, малювання, лозоплетіння тощо. Вам необхідно поговорити з донькою: «Не переймайся. Значить це не для нас. Але ми обов’язково знайдемо те, що буде тобі до душі».

Добридень. Мене звуть Ольга.

– Що вас турбує, Олю.

Я виховую шестирічну доньку. Дівчинка неслухняна. Бити я її не хочу. Караю, ставлячи у куток. Але вона стоїть там і кривляється.

– Ваша дитина до дитячого садочка ходить?

Ні. Поки ми з чоловіком на роботі, донька з бабусею. У дворі з іншими дітками спілкується, грається.

– На бабусю реагує так само, як і на вас?

На неї доня взагалі ніяк не реагує.

– Я так розумію, у вас зараз проблема підготовки до школи? Основні конфлікти відбуваються через небажання дівчинки вчитись?

Так. Ми читаємо вже. Але я хочу, щоб донька більше займалась. А вона не хоче вчитись, і взагалі не робить нічого з того, що я прошу. Стоячи у кутку, вона сміється, веселиться, вичікує названий час (годину, наприклад) і спокійно біжить далі гратись.

– Почнемо з хорошого. Радує, що дівчинка не боїться, не залякана, у неї відсутні комплекси. Вона відкрита, життєрадісна, активна. Щодо виховання. Ви маєте бути послідовною у своїх покараннях. Якщо вона провинилась і була покарана, у жодному разі не просіть за це пробачення. Адже дитина сприйме це як стереотип поведінки, і покарання не матимуть потрібного ефекту. Нехай вас не мучать докори сумління. Бити не рекомендується. Однак без покарань виховання неможливе. Не можна сварити дитину, коли ви самі роздратовані. Краще вийти з кімнати, заспокоїтись, попити чаю, а потім повернутись до дитини і продовжити розмову. Покарання мають бути своєчасними: провинилась зараз і в кутку одразу постояла. Потім, завтра або через день, нема сенсу щось робити: дитина не зрозуміє за що і чому. Останнє слово завжди має бути за вами, адже ви – батьки. З дитиною потрібно будувати діалог. Наприклад: «Я буду дуже рада, якщо ти це зробиш, а потім ми разом прекрасно проведемо час». У жодному разі не слід використовувати конструкції «Якщо ти мені це, то я тобі те». Потрібно добирати інші слова.

Проблематично, коли вихованням дитини займається одразу кілька поколінь. Говоріть з бабусею, що ви будете єдині у своїх поглядах. Якщо ви щось забороняєте, а бабуся навпаки це дозволяє – виникає конфлікт інтересів. А дитина всотує все, немов губка. І вона бачить, що останнє слово за бабусею, яка все дозволяє попри мамині заборони. Поговоріть із бабусею, визначте одну лінію поведінки у вихованні вашої дитини. Разом з тим, у вихованні мають брати участь і мама, і тато. Часто татусі стоять осторонь цього. Тож, підняли чоловіка з дивана, взяли доньку за руку і пішли у парк, торговий комплекс, театр, на виставку... Раз на тиждень обов’язково потрібно так проводити час. Мають бути якісь спільні сімейні ритуали. Зробіть сімейний календар: на першій сторінці ви всі разом, на другій – дівчинка, на третій – мама з татом.

Оскільки дівчинка не ходить до садочка, для її розвитку потрібна наявність інших колективів. Все одно доведеться йти до школи, інституту... Я рекомендую відвідувати гуртки. Як зацікавити. Наприклад: «Сьогодні ми з тобою зробимо дещо цікаве. Ми підемо на невеличкі екскурсії. Я ні до чого тебе не змушую, ми лише подивимось». І разом підіть до різних гуртків, нехай дівчинка подивиться на тренування, костюми. Не потрібно сидіти все заняття, вистачить 10-15 хвилин.

Нехай дитина намалює родину. А за малюнком ви зможете простежити можливі проблеми. Подивіться, хто буде намальований найбільшим, того донька і вважає головним у родині. Я допускаю, що це буде саме бабуся. Зверніть увагу, чи тримаються члени родини за руки, адже це свідчить про дитяче бачення світу, про єдність у сім’ї. Ви повинні насторожитись, якщо, по-перше, малюнок зроблено в чорних тонах. По-друге, дівчинка намалювала себе маленькою чи в кутку листка. По-третє, на картинці немає когось із членів родини, значить ця людина повністю відсутня у житті дитини. Більш детальне трактування можете знайти в Інтернеті за запитом «Тест «Малюнок сім’ї».

Зрозумійте, виховання – тривалий процес. Не буде так, що раз – і дитина стала хорошою. Послідовно, крок за кроком можна досягти бажаного. Але знайте, у кожному віці виникатимуть проблеми у вихованні, і вам доведеться шукати шляхи їх подолання.

Спасибі. Дуже цікава і корисна розмова.

Вітаю. Мене звуть Аліна. Мені 23 роки. Знаєте, я досить симпатична дівчина, маю хорошу освіту, достатньо ерудована. Проте з протилежною статтю стосунки не складаються. Хоч інші мої менш красиві й цікаві знайомі давно вже заміжні. Чому так?

– Почнімо з того, що вам лише 23. У нашому суспільстві склався стереотип, що до певного віку дівчина повинна мати чоловіка й дітей. Це неправильно.

У дівчини, котра сильно прагне заміж, таке бажання простежується в усьому: рухах, погляді, словах... А це знижує шанси на омріяний шлюб, оскільки чоловіки бояться цього хижого бажання, котре так активно демонструє дама. За своєю природою чоловіки мисливці, завойовники. Якщо полювання йде на нього, він почувається жертвою і тікає.

Дівчину повинна засмучувати не відсутність чоловіка і дитини, а зупинка в особистісному рості. Потрібно постійно йти вперед, змінюватись, розвиватись. Це можуть бути книги, спорт, кар’єра.

Варто адекватно оцінювати себе. Завищена чи занижена самооцінка не дозволяє притягувати потрібних людей.

Ще одна помилка жіноцтва: я тебе придумала, стань таким, як я хочу. Якщо дівчина прагне, щоб поруч був турботливий, працьовитий, добрий, лагідний, то вона здатна бачити такі риси у кожному, хто опиниться поруч. Хибною є думка, що він зміниться. З роками можуть бути зміни лише у гірший бік. Ключова порада дівчатам, котрі зібрались заміж: беріть готовий продукт, а не напівфабрикат. Можна лише дещо підкорегувати, змінити людину – нереально. Змінювати можна і потрібно лише себе саму.

Дехто говорить, що йому для щастя потрібна інша людина. Тому і заміж хочеться, щоб бути щасливою. Це неправильно. Має бути так: «Я вже щаслива, а хочу вийти заміж, щоб розділити це щастя з чоловіком».

***

Валерія Олександрівна й надалі спілкуватиметься з нашими читачами. До того ж в редакції «Червоного гірника» психолог проводитиме прийом для передплатників. Слідкуйте за анонсами.

 

0 коментарів

Останні записи в блогах