Сергій Жадан: «Я не люблю стилі, я люблю літературу!»

блогер
Записів: 6
Дата запису: 07.05.2015
Комментарів: 0

Кривий Ріг став п’ятим містом, в яке з презентацією своєї нової книги «Життя Марії» завітав сучасний український поет, прозаїк та перекладач Сергій Жадан. Видання створювалось як щоденник за доволі короткий термін. Воно містить 80 текстів: 60 віршів автора й 20 перекладів поезій Чеслава Мілоша.

Усього письменник планує відвідати 33 міста України, серед яких і прифронтові, зокрема мала батьківщина — м. Старобільськ. Візити проходять у рамках проекту «Війна та культура: діалог ворогів?», який реалізується за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». У кожному населеному пункті заплановано три заходи – зустріч зі студентами, прес-конференцію та дискусію-презентацію.

В одній із аудиторій головного корпусу Криворізького педагогічного інституту зібралися студенти різних факультетів, викладачі та інші шанувальники творчості Сергія Жадана. Стільки, що не було де яблуку впасти. Стікали останні хвилини гамору. І от з’явився письменник. Секундна тиша… й гучні оплески привітання.

Сергій Вікторович читав свої вірші, розповідав про плани на майбутнє й спілкувався з присутніми. Студенти запитували про можливість появи в автора найближчим часом прозових творів, його співпрацю з музикантами, пріоритети стосовно прози та поезії, особливості назви книги та її тематики. По завершенні зустрічі можна було придбати видання, взяти автограф у автора та сфотографуватися з ним. Письменник кожному приділив увагу.

Після цього на ТРК «Рудана» відбулася прес-конференція, на якій представники місцевих ЗМІ мали змогу поспілкуватися з Сергієм Жаданом.

- Сергію, скажіть, будь ласка, як зібралися у подорож Україною?

- Коли планували видання книги, вирішили з президентом MERIDIAN CZERNOWITZ Святославом Померанцевим, що добре було б поїхати Україною та презентувати книгу в якомога більшій кількості міст. Адже нам здається, що сьогодні потрібно їздити, спілкуватися, бачити очі наших співгромадян, яких хочеться слухати та вислуховувати. Зараз усім потрібне відчуття тепла, енергії та плеча, яке можуть підставити твої друзі та близькі. В кожному місті приходить багато людей. І головне – навіть не їхня кількість, а якість. Вони — відкриті, в них горять очі, лунко б’ються серця. З ними цікаво говорити, бо вони багато чого мають сказати. І це потрібно не скільки їм, читацькій аудиторії, а скоріше мені як письменнику це дуже цікаво!

- Яке враження від зустрічей зі студентами в різних містах?

- Наші зустрічі проходять традиційно добре. Студенти відкриті, хочуть щось зрозуміти, про щось допитуються і завжди готові поділитися своїм досвідом. Це не пасивна аудиторія, яка вичікує закінчення пари.

- А що хочеться їм сказати?

- Насправді багато речей, про які я зараз говорю. Всім, що закладав у вірші, хочеться поділитися, але для мене так само важливо почути запитання й дати на них відповіді.

- Як можна охарактеризувати книгу?

- З одного боку, вона вийшла дуже лірична. Багато віршів приватних, присвячених особистим переживанням, рефлексіям. А з іншого боку – зовнішнім подіям, зокрема тим, що відбуваються на Сході України протягом останнього року. Тут є цикл «Чому мене немає у соціальних мережах» - це 10 історій з війни. Тому книга дещо контрастна, доволі жорстка у виражальних засобах, але й ніжна та герметична, а ще – проілюстрована моїми фотографіями.

- Розкажіть, як ви окремі твори організовуєте в одне видання?

- Коли я працюю над книгою віршів, все одно для мене важливо не просто збирати твори під одною обкладинкою, а все-таки вибудовувати якусь структуру, бачити концепцію. Я вже від початку, коли писав перші поезії, приблизно уявляв, як вона має виглядати. На написання впливали події зовнішні, тому ясно, що книга відрізняється від попередніх.

- Чи можна стверджувати, що в книзі є релігійні мотиви?

- Це біблійні образи, які я використовую в якості символів. Вони прочитуються багатьма читачами. Адже Біблія – це книга, яку знають усі (наприклад, історія Марії та Ісуса), однак різною мірою. Й Різдво ми святкуємо, хоча необов’язково з дотриманням усіх традицій, і вважаємо себе християнами.

- А який стиль вам найближчий?

- Я не люблю стилі. Я люблю літературу, дуже-дуже. Література – головна складова моїх життя, свідомості, зовнішнього й внутрішнього світу. Мені це подобається. І вірші, і проза, й театр, і співпраця з музикантами – все частина літературної діяльності.

- Чи можливий діалог між війною та культурою?

- Я сумніваюся в його можливості. Це не просто вороги, це явища, речі, константи, які суперечать одне одному й заперечуються. Вони існують у паралельних реальностях. Ми зараз знаходимося в такій ситуації, коли в країні війна, але культурне життя триває. Культура існує, вона не зникла… Далі люди будуть співати, танцювати, писати. І це правильно. Не можна залишати важливі для твого становлення й формування речі. Як функціонувати культурі, для нас це теж відкрите питання. Його і намагаємося зрозуміти в розмові з людьми. Цим ми сьогодні й живемо.

- Зараз у Харкові в лайтбоксах розміщено плакати з вашими віршами. Як виник цей задум та яка його мета?

- Вже тривалий час у Харкові відбувається Міжнародне трієнале екологічного плаката і графіки «Четвертий блок». Багато художників, графіків, дизайнерів беруть у ньому участь, люди з’їжджаються з усього світу. Цьогоріч до мене звернулися художники, які й зайнялися оформленням «Життя Марії», – студія Графпром. Вони сказали, що хочуть зробити проект: розмістити лайтбокси з моїми віршами в центрі міста, щоб заповнити міські краєвиди чимось незвичним. Адже ми всі звикли до реклами, яка стала невід’ємною частиною нашої реальності та простору. І коли бачиш на рекламних площинах несподівану для себе інформацію, часто губишся й не знаєш, як на це реагувати. Вірші привертають увагу, бо люди до цього не готові. Мені сподобалася робота цих художників, і співпраця виявилася цікавою.

Ольга Миза, "Червоний гірник".

Фото автора

0 коментарів

Останні записи в блогах