Щодня від СНІДу вмирає 1 криворіжець…

автор
Записів: 86
Дата запису: 29.09.2013
Комментарів: 2

Наступного року Криворізький центр профілактики і боротьби зі СНІДом відзначатиме 20-річчя від дня заснування. Його було відкрито у 1994 році, коли в місті зареєстрували першого ВІЛ-інфікованого. На прямому зв’язку з нашими читачами був головний лікар закладу Геннадій Леонідович Кругленко. Невідомий об'єкт

 – Геннадію Леонідовичу, чи відповідає рівень оснащення вашого закладу сучасним вимогам?

– Так, з 2011 року ми можемо виконувати повний спектр досліджень і самостійно встановлювати остаточний діагноз. У складі нашої поліклініки нині працюють 3 лікарі-інфекціоністи, педіатр, акушер-гінеколог, дерматовенеролог і практичний психолог. Щоправда, нам не вистачає ставки лікаря-фтизіатра, щоб проконсультувати пацієнтів, хворих на туберкульоз. Тому двічі на тиждень у центрі консультує фтизіатр із тубдиспансеру.

– Чим живе сьогодні Центр СНІДу?

– Актуальність нашого закладу на теренах Криворіжжя, на жаль, не спадає. Кривий Ріг залишається одним із лідерів за розповсюдженням ВІЛ-інфекції. З 1996 року було виявлено і офіційно взято на облік 20 575 ВІЛ-інфікованих (для усвідомлення реальних мас­штабів епідемії цю цифру можна сміливо множити на 2). На тепер живими з них залишаються близько 8,5 тисячі.

– Доброго дня, Геннадію Леонідовичу. Микола Заярнюк турбує. Багато читаю у пресі про темпи поширення недуги в Кривому Розі. Невже вони анітрохи не спадають?

– Два роки тому кожний десятий ВІЛ-інфікований українець був криворіжцем. З 2009 року помітне незначне зниження виявлених випадків хвороби: щороку їх стає менше на 250-300. Основним показником розповсюдження інфекції є обстеження вагітних жінок. По Україні серед вагітних виявляють 0,4% ВІЛ-інфікованих, а в Кривому Розі – 2%. При цьому треба відзначити, що у світі навіть 1% вважається епідемією…

– А в яких районах найбільше виявлено хворих?

– Лідирують два найбільші спальні райони – Саксаганський і Жовтневий. Більш благополучним у цьому сенсі є Центрально-Міський.

– Вітаю, редакціє. Я не хотів би називати своє ім’я. Мене цікавить, де можна пройти обстеження на ВІЛ-інфекцію?

– Обстеження на ВІЛ в Україні є добровільним, конфіденційним та безкоштовним. Пройти його можна як в нашому центрі (за адресою: вул. Нікопольське шосе, 4г (станція швидкісного трамваю «Кільцева», телефон реєстратури 407-14-84), так і в будь-якому іншому лікувальному закладі, звернувшись до сімейного лікаря чи до фахівця вузького профілю. У вас візьмуть кров і доправлять її в нашу лабораторію. Протягом 5 робочих днів кров пройде всі етапи обстеження, і результати ми направимо в той лікувальний заклад, в який ви звертались. Якщо діагноз буде невтішним – вас повинні направити до Центру СНІДу для поглибленого диспансерного нагляду. Наші фахівці проведуть розгорнуте обстеження пацієнта, щоб знати, яку допомогу надати. Якщо необхідне стаціонарне лікування – направимо в інфекційну лікарню, якщо ж у хворого є інша патологія – за профілем.

– А, може, є сенс зробити обстеження примусовим?

– Тут треба врахувати психологічний аспект. Можна змусити всіх обстежуватись під час профоглядів, але не кожний, почувши діагноз, витримає таке випробування і адекватно відреагує. В такому разі хворим необхідно надати фахову психологічну підтримку.

– Здрастуйте, мене звуть Володимир. Я знаю, що в Білорусі студенти здають аналіз на ВІЛ та інші інфекції. Чи є така практика в Україні?

– У нашій країні обстеження студентів вимагають воєнізовані виші. Призов до армії теж іде з обстеженням на ВІЛ. За законом обов’язкове обстеження передбачено лише для вагітних і донорів крові.

– А хіба це не порушення прав людини?

– А ви б хотіли, щоб вам перелили кров хворої людини і наразили на смертельну небезпеку? Так само важливо й запобігання зараження дитини від матері.

– У пресі багато пишуть, що СНІД – це афера століття...

– В Інтернеті зараз можна прочитати що завгодно, але це твердження абсурдне. Так, ніхто не бачив вірусу. Але коли ми здійснюємо обстеження хворих на вірусне навантаження, апарат нараховує в 1 мл крові пацієнта близько мільйона вірусних клітин. Після прийому антиретровірусної терапії (АРТ) їх кількість знижується до 20, і самопочуття людини покращується, тож говорити про те, що ВІЛ не існує – невігластво. Нагадаю, що обстеження відбувається безкоштовно, терапія призначається безкоштовно, то в чому ж тоді зацікавленість у цій афері медиків?

– Добрий день! Майя Суслова турбує. Скажіть, будь ласка, чи правда, що можна інфікуватись під час візиту до косметолога, майстра з манікюру чи стоматолога?

– Знаю, що у людей є такі страхи. Тут вища вірогідність заразитись вірусом гепатиту В і С, які більш стійкі у зовнішньому середовищі. Інфікування ж ВІЛ у побуті насправді неможливе, тому що вірус імунодефіциту не стійкий і гине від елементарних дезінфікуючих засобів. Натомість він зберігається у крові, піхві і секреті чоловічої сперми. Як ви собі уявляєте, стоматолог почне працювати з наступним пацієнтом тим самим закривавленим буром, що і з попереднім? Я не можу сказати, що не трапляється випадків зараження при переливанні крові, але тим не менш донорська кров двічі перевіряється протягом 6 місяців. Знаю, що були прецеденти інфікування в тату-салонах. До речі, деякі наші пацієнти мають татуювання. А тепер уявіть собі, що вони ідуть наносити татуювання, нікого не попереджаючи про свою хворобу... Прикро те, що це залишається тільки на їхній совісті, бо за законом пацієнт не зобов’язаний нікому повідомляти про свій статус. Хіба що статевому партнеру.

– Невже жодного покарання за розповсюдження інфекції не передбачено?

– Кожний ВІЛ-позитивний пацієнт підписує попередження про карну відповідальність. Але ж на них може подати до суду лише та людина, яку вони інфікували. Нагадаю, інкубаційний період ВІЛ-інфекції триває від 3 до 6 місяців. Якщо ж статеве життя безладне, то ніхто й не пригадає, який партнер був у нього 3 місяці тому. Тому на практиці вирахувати винуватця дуже складно. А медиків у своїх проблемах звинувачують найчастіше ті пацієнти, які намагаються приховати справжню причину зараження – свою ризиковану поведінку. Нещодавно у нас обстежувалась подружня пара: вагітна жінка виявилась інфікованою, але навідріз відмовилась від АРВ-терапії, яка могла б дати дитині шанс народитись здоровою. При цьому її чоловік обстежитись не погодився. Очевидно, що був не впевнений у своєму статусі. Знаю з практики, якщо чоловік відчуває провину дружини – він реагує зовсім по-іншому. А цей спробував перекласти провину на медиків: жінка, мовляв, колись робила аборт, мабуть, це її в лікарні й заразили…

– А роботу численних громадських організацій ви вважаєте ефективною?

– В нашому місті є організації, які приносять користь. Так, «Громадське здоров’я» має мобільну клініку, займається експрес-тестуванням, опікується споживачами ін’єкційних наркотиків. Ефективний їхній досвід з обміну шприців: у наркоманів забирають брудні шприци і видають чисті. Інакше ці тисячі інфікованих шприців валялись би у під’їздах, парках та пісочницях. Непогані проекти з супроводу наших пацієнтів є в організаціях ЛЖВ та «Наше майбутнє». Але, на жаль, їхню роботу важко назвати системною: отримуючи гранти на реа­лізацію конкретних проектів, по завершенні проекту вони, переважно, вже не повертаються до своїх клієнтів. Але найгостріша проблема, на мою думку, те, що в Кривому Розі немає жодного потужного проекту з первинної профілактики. Знання про ВІЛ/СНІД треба втовкмачувати дітям змалечку. Егоїстичне ставлення нашої молоді до свого здоров’я шокує. Дискотека без сексу для них – даремна витрата часу. І дівчата, і хлопці не можуть пригадати кількість статевих партнерів за тиждень.

– Ви вважаєте, цим мають займатись учителі?

– Так. Саме педагоги і підготовлені учні-волонтери за принципом «рівний – рівному» повинні системно доносити ці знання до свідомості школярів. На заняттях необхідно демонструвати відеоролики про наркоманію та СНІД, запрошувати соціальних працівників – колишніх наркозалежних. Такі заходи для школярів та учнів ПТУ ми проводимо спільно зі службою у справах дітей, комітетом у справах сім’ї та молоді, колегами з інших лікувально-профілактичних закладів, соціальними працівниками ВІЛ-сервісної організації «ШАНС». Соціальна реклама теж занадто м’яка й делікатна, треба діяти жорсткіше – наводити статистику: щодня п’яти мешканцям Кривого Рогу ставиться діагноз ВІЛ. Щодня 1 криворіжець вмирає від СНІДу. Жорсткішим має бути і законодавство. Приміром, за останні півроку вже 13 ВІЛ-позитивних матерів відмовились від АРТ. Примусити їх ми не можемо, хоча у дитини є реальна можливість народитись здоровою. Заражені діти не доживають і до року, ми їх втрачаємо. Знаєте, за моєї практики не вмерло жодної дитини, мами яких приймали АРТ. Окрім тих, які отримували ліки і не вживали їх. Деякі несвідомі матусі намагаються обманути лікарів, але ж за показниками вірусного навантаження ми бачимо, пила пацієнтка ліки чи ні. Дуже прикро спостерігати, як пацієнти викидають препарати, які їм надають абсолютно безкоштовно. Тим більше, що курс АРТ обходиться державі у 600-800 гривень на місяць.

Тетяна Дрєєва, "Червоний гірник".

2 коментаря

Останні записи в блогах