Суспільство. Кожній дитині потрібна родина

admin
Записів: 31
Дата запису: 08.08.2014
Комментарів: 0

Сім’я – те місце, де кожен черпає натхнення, мудрість, отримує певні принципи, засвоює моральні норми. Однак інколи життя складається так, що дитина втрачає своїх біологічних батьків. У цьому випадку поруч з’являються янголи-охоронці – прийомні родини.

На початку липня відзначається День Петра і Февронії – день сім’ї, любові й вірності. Тож давайте завітаємо до криворізьких родин, котрі взяли на виховання малюків.

Хіба можна лишатися осторонь?

Дитячий сміх сповістив, що ми прийшли за правильною адресою. Біляві квіточки несміливо визирали з-за татової спини. А в кімнаті зосереджено будував замок з кубиків Максим, перша дитина, котру взяли до своєї сім’ї Наталя та Костянтин Чернявські.

– Маємо двох власних дітей: Олену й Софію. Тепер Максим, Маша і Віка стали нашими дітьми, яких ми нікому не віддамо, – ділиться тато Костянтин Іванович. – Що спонукало до такого вчинку? Доля так вирішила.

Максимко став членом родини Чернявських у дворічному віці. Говорив хлопчик погано, був замкнутим, сором’язливим. Побачивши вперше тата, малий міцно його обняв і навіть в авто не відпускав. Потім у сім’ї з’явилась Маша, згодом – Віка. Кожен з дітей мав певні проблеми, але батьки самотужки подолали їх. Мама-педагог сама вчила Максимку говорити, і зараз він неабиякий щебетун. Непосидючий хлопчик найбільше вподобав собі забави з конструктором. Маша й Оленка захоплюються модульним оригамі. Для Вікусі улюблена розвага – катання на велосипеді. Софійка малює. Усі малюки полюбляють займатися спортом, особливо з татом.

– Ідея взяти дитину з’явилась у мене дуже давно, – розповідає мама Наталя, – однак з чоловіком про це не говорила: боялася, що він категорично відмовить. Так сталося, що я потрапила до лікарні з Софією. Поруч із нашою була палата, де знаходились покинуті діти. Одна дівчинка мене настільки вразила, що не змогла більше терпіти. Розповіла Кості, й він одразу погодився. Тож у нас з’явився син – Максимко. У подальшому плануємо створити дитячий будинок сімейного типу. Наше серце, наші двері відкриті ще для інших діток. А поки триває розширення дому. Віка ще адаптується. На все свій час, але плани маємо.

Лише позитивні відгуки про цю родину в начальника служби у справах дітей виконкому Довгинцівської районної у місті ради Ірини Займукової:

– Щоразу, приїжджаючи до цієї родини, я дивуюсь, наскільки змінились діти. Величезна різниця між тим, якими їх влаштовували в родину, і тим, які вони нині. Так і має бути. Дітям потрібна родина, де вони отримають необхідну любов, турботу і виховання. Ця родина має потенціал для створення дитячого будинку сімейного типу. Звісно, це робитиметься не так швидко, але питання згодом розглядатиметься. Чернявські дуже рідко звертались по допомогу до психолога. Мама сама дуже грамотно виходить зі складних ситуацій. Вона велику увагу приділяє розвиткові творчих здібностей дітей. У сім’ї немає поділу на рідних і прийомних. Батьки говорять: «Це – наші діти!»

Щойно ми закінчили спілкування, малеча кинулася на двір, до велосипедів. Кожен має власного «залізного коня» й залюбки піклується про нього. Вулиця сповнилася веселого дитячого сміху, коли гамірлива малеча намагалася якнайкраще продемонструвати свої вміння.

«Завдяки їм я живу»

Радо зустріла гостей і родина Бородько. Веселі хлопці щиро припрошували зайти. За хвірткою нас чекала справжня оаза: яскраві квіти, затінок винограду, затишна гойдалка і непосидючий пекінес Муха, беззаперечна улюблениця всієї родини.

Як справжні господарі діти почали знайомити нас зі своїми володіннями. Євген одразу кинувся показувати свою гордість – нутрій. Тим більше, зранку його підопічних побільшало: народились малюки.

– У мами я живу майже півроку, – розповідає Женя. – Доглядаю за нутріями, бо дуже люблю цих тварин. Мені вони на бобрів трохи схожі. У нас у сім’ї кожен займається тим, що любить: Настя – поливає квіти, Ігор – собак доглядає, Стьопа – відповідальний за курей. Мама у нас готує так смачно, наче в ресторані.

Розповів хлопець і про тонкощі догляду за нутріями. Видно, що ця справа йому дійсно до душі. З таким же захватом про свої домашні обов’язки розказав Ігор:

– Доглядаю за собаками. Годую їх зранку та ввечері. Маємо двох кавказьких вівчарок – Діну і Дану, одну німецьку – Джесіку. Найсильніша з них Діна, вона ватажок, слідкує за усіма. Найжвавіша – Джесіка. Ми ходимо на річку купатись. Щоправда, собаки не завжди люблять це діло. А ми не любимо, коли вони мокрі витрушуються і на нас бризкають. Муха з нами не ходить. Ми її стрижемо і в дворі поливаємо зі шланга. Та й самі обливаємось.

Сором’язлива Настя полюбляє ще й готувати:

– Зазвичай я не проводжу час у своїй кімнаті. Люблю бути з мамою на кухні: допомагаю їй, чай п’ємо, говоримо, пліткуємо про дівоче. А ще я на скрипці граю.

Довелося трохи повмовляти Настю. Дещо ніяковіючи, дівчина подарувала нам свою гру.

Про своє життя у цій родині з ентузіазмом почав розповідати Степан:

– Я пам’ятаю, як до притулку прийшла мама. Вона просто взяла мене за руку і сказала, що все буде добре. Минув деякий час, перш ніж я адаптувався. До нас у гості приїздить мамин зять, дядько Діма, котрий допомагає нам на городі, показує, що і як треба робити. Влітку щовихідних ми всі разом робимо шашлики. Я вже навчився правильно їх готувати, лишилось освоїти розпалювання. А мама у нас вміє все. Вона і кухар, і музикант, і вчитель. Ніби всі професії знайшлись в одній людині.

Розказали діти й про веселі ігри з мамою, коли навіть звичайні побутові речі, як-от чищення картоплі, вона перетворює на змагання з солодкими призами. Тож знайомтесь – Наталя Бородько:

– Вони всі для мене рідні: троє своїх і четверо моїх. Коли рідні діти виросли, вдома настала тиша. Величезний будинок, двір, господарство… А для кого це? Майже рік донька мені говорила, що ідея взяти прийомних дітей прекрасна. І я наважилась. Секрет виховання – самому залишатись дитиною, адже тоді ти зможеш краще їх зрозуміти. Я щаслива, бо маю заради кого жити, є кого чекати, любити.

На холодильнику в цієї родини висить гасло: «Перш ніж ображатись на маму, подумай, як багато вона для тебе зробила». Переконана, ображатись на пані Наталю дітлахам нема чого. У них є затишний будинок, теплі довірливі стосунки і людина, котра своє життя присвячує їм.

***

2 004 дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, перебуває на обліку в службах у справах дітей.

1 796 дітей охоплено сімейними формами виховання.

208 малюків чекають на родину.

52 прийомні сім’ї функціонує в нашому місті.

11 будинків сімейного типу діє у Кривому Розі.

30 дітей усиновлено в І півріччі 2014 року.

***

Якщо ви бажаєте взяти на виховання дитину, котра лишилась без батьківського піклування, телефонуйте до служби у справах дітей виконкому Криворізької міськради: 74-83-44.

Дар’я Ворона, "Червоний гірник".

 

0 коментарів

Останні записи в блогах