Талант. Обрана мистецтвом

admin
Записів: 31
Дата запису: 15.04.2014
Комментарів: 0

«Фіалка Монмартру», «Кайдашева сім’я», «Сільва», «Емілія Галотті», «Летюча миша»... Що об’єднує всі ці вистави? Блискуча гра в них провідної актриси Криворізького академічного міського театру драми та музичної комедії імені Тараса Шевченка Тетяни Плужник. Ця тендітна білявка цього року відзначила творчий ювілей – 30 років на сцені.

Чому ви обрали саме театр? З чого почався і яким був шлях на сцену?

– Народилась я у Кривому Розі. З шести років почала займатись музикою. Ще в дитячому садочку музичний керівник помітила мої здібності й порадила батькам їх розвивати. Я любила грати на фортепіано – неймовірно подобалось тиснути на клавіші. Спершу до мене ходила викладач. Потім відвідувала 4 музичну школу. Далі – навчалась у музучилищі на диригентсько-хоровому відділенні. Любила й співати, тому була солісткою в хорі. Працювала керівником дитячого хору в палаці культури. Любов до оперети прийшла ще в п’ять років, коли мама по телевізору включила «Містер Ікс» з Георгом Отсом. Настільки це було красиво: манери, спілкування, костюми, музика... Потім вступила до Харківського інституту культури. Одна з викладачів, Маргарита Червонюк, сказала, що мені не варто присвячувати себе оперному співові. Й порадила поїхати до Театру оперети в Києві: там є студія, котра займається підготовкою акторів для музичних театрів. Тоді я ще не розуміла, що таке актор. От ти вмієш співати, знаєш, що таке оперета, а там тебе навчать, і ти будеш грати.

Я приїхала... Після вступних випробувань зі ста п’ятдесяти дівчат обрали лише п’ятнадцятьох. Досить серйозні були й вимоги: читати байку, монолог, вірш, прозу. А я ніколи раніше цього не робила. Названо теми, і за тиждень потрібно все це вивчити. З пам’яттю все прекрасно. Я вивчила, але ж не розуміла, що я роблю і як потрібно це подавати. Щось викладач на консультації підказав, от я і використовувала поради. При вступі я так розхвилювалась, що мала проблеми з вокалом. Я не змогла повністю проявити себе в тому, що вміла робити бездоганно. І мені стало дуже прикро. Настала черга виконання монологу. Я обрала п’єсу Лопе де Вега «Фуенте Овехуна». Лауренсія – ображена, принижена, зґвалтована – прибігає до батька, просить допомоги. Я вивчила і просто голосно читала, не розуміючи, як треба переживати сказане. Але попереднє хвилювання і невдача так мене вразили, що я розплакалась. Комісія вирішила, що сльози – свідчення того, що я цілком перейнялася образом. І мене взяли у студію.

Це були два неймовірно складні роки. Для мене все було по-новому, незвично й незручно. Я схудла на 10 кілограмів. Не уявляю, як можна було витримати те навантаження. Ми вивчали народний і класичний танок, сценічний рух, фехтування, сценічну мову, акторську майстерність. За два роки ми пройшли чотирирічну програму інституту. По закінченні студії мене запросили працювати до сумського театру. Навіть тоді я ще цілком не усвідомлювала, чого від мене вимагає професія. Потім народилась донька, і мені самій стало важко справлятися з усім. Тому приїхала до мами в Кривий Ріг. Поки була в декреті, вирішила піти попрацювати до місцевого театру. І мене взяли. За перший рік я влилась у сім спектаклів. Мені неймовірно пощастило працювати в цьому театрі, адже в його репертуарі стільки різних цікавих музичних вистав. Якщо спершу в мене було амплуа субретки – веселої, непосидючої подруги головної героїні, то за три роки я почала грати й героїнь. Мабуть, у жодному іншому театрі я не зіграла б стільки ролей.

Пізніше утворився квартет «Журавочка», ми виконували народні пісні Дніпропетровщини у джазово-роковій обробці. Їздили з цією програмою на фестивалі в різні міста, бували і в Лондоні.

Два з половиною роки пропрацювала в театрі оперети Уралу, куди мене запросили в рамках обміну з містом-побратимом Нижнім Тагілом.

Чим займаєтесь, окрім театральної діяльності?

– Я вважаю, що все життя потрібно вчитись. Нині я студентка. Цього року в Кримському університеті культури, мистецтва і туризму відбудеться мій захист за фахом «Викладач вокалу». У театрі нині моя посада – репетитор з вокалу. Але я, як-то кажуть, тренер, який грає. Допомагаю молодим акторам розвивати і вдосконалювати вокальні дані, є в мене учні 12-17 років. Намагаюсь акторство не залишати, адже це – моє життя. Скільки б учнів не було, творчо реалізуватися можна лише через ролі. Продовжую працювати над своїм концертним репертуаром. Одна з останніх робіт – роль служанки Даріни у виставі «Тартюф».

Яку роль вважаєте знаковою у своїй кар’єрі?

– Дуже яскравою і водночас неймовірно складною була для мене роль Марієтти у виставі «Баядера» в сумському театрі. Тоді я навчилась сміятися за технікою, хочу я того чи ні. Режисер Сергій Сміян сказав, коли я не навчусь сміятись, він зніме мене з ролі. Тому я приходила в гуртожиток, сідала перед дзеркалом і реготала, немов ненормальна. Сусіди обходили мою кімнату десятою дорогою. Для мене як музичної актриси складною була вистава «Зірки на вранішньому небі» Олександра Галіна. Після цього спектаклю я зробила величезний крок уперед. Це щодо сумського театру. А в Кривому Розі емоційно насиченою була роль Наталки у виставі «Наталка Полтавка». Після субреток, вона стала першою ліричною роллю. Я щоразу по-справжньому ридала на сцені. Тоді я зрозуміла, що для актора головне: бути вільним, бути на сцені, як у повсякденному житті, для того, аби йому повірили. Першою великою музичною роллю була Сільва. Гадаю, кожна музична актриса мріє її зіграти.

Чи доводилось чимось жертвувати заради професії?

– Мабуть, я замало часу приділяла доньці. Хоча вона росла в театрі. Коли я була зайнята, вона обов’язково знаходила і співрозмовника, і людину, з якою можна пограти. Тут було багато дітей. Тож і Настя більше часу проводила в театрі, ніж удома. Але я намагаюсь усе встигати: прибирати, готувати. Був час, коли сама костюми розшивала, якщо в пошивочному цеху не встигали.

Який фах обрала ваша донька?

– Анастасія продовжила мій шлях. Вона закінчила музичне училище як піаністка. З 14 років офіційно працювала в театрі, грала в епізодах та казках. Зараз освоює професію режисера драми. Вона просто одержима сценою. Якщо я відкрила театр випадково, адже співати і грати – зовсім різні речі, то Настя цілеспрямовано хоче присвятити себе акторсько-режисерській діяльності.

Чи поділяєте її вибір?

– Забороняти їй щось не збираюсь. Але переживаю, щоб у її житті все вийшло, щоб її професія була потрібною і вона змогла реалізуватись.

У чому ваше життєве кредо?

– Я прагну бачити навколо себе добрих, світлих людей, адже сама така. Завжди допоможу, підтримаю. Так хочеться, щоб усе погане відступало, адже ми так мало живемо. Якби була можливість повернутися на початок мого життя, я б нічого там не міняла, а залюбки пройшла б цей шлях удруге.

Михайло Мельников, режисер:

– Коли Таня прийшла до театру, вона була моєю партнеркою по сцені. Людина дуже талановита, здібна, працелюбна. Роботи не боїться, при тому будь-якої. Починала з ролей субреток, а потім блискуче грала головних героїнь. Зараз прекрасно працює як репетитор з вокалу. Це – багатогранна особистість. Бажаю їй здоров’я і довголіття.

Марія Фішелевич, актриса:

– Тетяну Георгіївну просто обожнюю. Я захоплююсь нею, у першу чергу, як жінкою. У душі їй, мабуть, двадцять, а може, й вісімнадцять. Людина живе, квітне – нею просто неможливо не милуватися. Її заслуги перед театром величезні. Коли вона виходить на сцену, то просто живе там. У кожну роль Тетяна Плужник вкладає душу. Як актриса-початківець я беру з неї приклад. Ця людина красива і душею, і творчістю. Пишаюсь, що маю змогу з нею працювати. Бажаю їй творчих злетів, наснаги, довгих років і щастя. Нехай погані люди, негаразди, проблеми не затьмарюють життя.

Дар’я Ворона, "Червоний гірник". Фото з особистого архіву Тетяни Плужник

0 коментарів

Останні записи в блогах