Талант. Теплі ляльки в майстрині Настусі

кореспондент
Записів: 33
Дата запису: 30.08.2013
Комментарів: 0

Місто спалахує мільйонами вогників, її маленька дочка солодко спить у ліжечку. А вона все вигадує, майструє, шиє, створює неповторні текстильні ляльки. З характером, з душею, з почуттям гумору. Знайомтесь: Анастасія Раджабова, мама і майстриня з колекцією напов­нених теплом ляльок.

Любов до рукоділля у дівчинки з’явилася в ранньому дитинстві. Весь час щось майструвала для іграшок, вишивала, в’язала, перешивала мамині сукні на одяг для ляльок. Приїжджаючи до бабусі в село, завжди виготовляла ляльок з кукурудзиння, кульбаб, паличок, ганчірок, які знаходила на горищі будинку. У школі брала участь у заняттях з різних видів дитячої творчості: малювала пейзажі фарбами, ліпила всілякі іграшки...

Творить натхнення!

– Ляльки починають народжуватися самі собою, одного разу – в уяві автора, іншого – під пальцями, а ще – у момент ліплення або чергового стібка, – зізнається Настуся. – Ганчіркові, фарфорові, дерев’яні, шерстяні, товсті, витончені, усміхнені, гордовиті, розкішні, повторюючі свого творця, навіть якщо прямої зовнішньої схожості не помітно. Остаточно зрозуміла, що ляльки – це моє життя, коли познайомилася з текстильною лялькою. Лялька – це фантазія автора, і вона може бути створена з усього. З тих же тканини, дроту, пряжі, шкіри, глини, паперу і навіть гречки чи пшона. Я ретельно підбираю до кожного образу фурнітуру, кольори, що робить характер іграшок більш закінченим і цікавим.

Усі знайомі майстрині знають, що зношені шовкові кофтини, облямівки із старих ліжок, халяви від чобіт, старе бабусине намисто мають для Насті неабияке значення і ні в якому разі не повинні бути викинуті на смітник без попереднього огляду.

Головне для майстрині те, щоб лялька була зроблена з душею і забезпечувала гарний настрій своєму господарю на довгі роки. Вона всерйоз стверджує, що в кожної лялечки є душа і містика спостерігається. Вичитала: за старих часів вважалося, що душа в ляльку вселяється, коли в неї з’являються очі. І від майстра, якраз, залежить, чи добрим буде цей погляд. Знає і те, що лялька не завжди була дитячою іграшкою. Спочатку створювалася як дарунок знатним особам. Дитячі іграшки, як і дитяча література, з’явилися пізніше.

– Усі дівчатка люблять ляльок, – продовжує розповідати наша героїня. – У них є якийсь сакральний сенс, вони супроводжують людство багато століть – у грі, магії, медицині, мистецтві. На відміну від іграшок з конвеєра, ляльки, зроблені власноруч, – теплі. Багато начеб для дорослих, але без «дитяти в душі» сприймати їх складно. Одного разу майструвала з текстилю ляльку. Роблю одну, а виходить Карлсон. А так?! Прикладаю йому пропелер – вилитий. Уявляєте, інколи лялька сама диктує, якій їй бути.

Майстриня акцентує увагу і на інших тонкощах. Наприклад, на тому, що, створюючи ляльку, не можна нехтувати деталями. Вона має бути такою, котра б довго розглядалася, щоб не набриднути. Тому в неї мають бути цікаві образні атрибути, які спочатку можна і не помітити. Образ завершений тільки тоді, коли не хочеться нічого додавати або переробити. Аж потім – фотографування, обробка знімків, подача матеріалу в Інтернет.

Рідні та близькі змирилися з цим «тряпчаним» захопленням Насті. Більше того, її родичі і друзі повірили в сили жінки, за що Настя дуже вдячна їм. Адже немає нічого важливішого за підтримку близьких людей.

З посмішкою згадує, що в її житті «були спроби зайнятися серйозною справою, наприклад вчителюванням. Та переважило захоплення всякою нісенітницею». А тут ти не права, юна майстрине, так дуже багато серйозних і навіть геніальних людей ставляться до своєї творчості. Натхнення до Настусі приходить звідусюди. Надихають випадково побачені картинки, фотографії, листівки, пісні. Матінка-природа і самі люди. А яку прекрасну стимул-реакцію для творчості дають відгуки рідних, друзів, усіх, хто не байдужий до робіт лялькарки!

Хороша людина ляльку не образить!

– Зараз я розлучаюся зі своїми ляльками легко, радію, якщо вони подобаються і їх бажають придбати для оселі, – посміхається. – Радію, коли люди пишуть електрон­ні листи після отримання ляльки поштою, запевняючи, що любитимуть її так, як і я, навіть більше! Від цього мені стає ще спокійніше за своїх «діток». Переконана, що хороша людина ніколи не образить це маленьке створіння з хай ляльковим, але сердечком.

Як справжня українка, Настя пишається своїм українським корінням і почала розмірковувати над створенням національної ляльки-українки, авторської ляльки. Хоча в її колекції вже є красиві українці: статний чорнобровий чоловік з жінкою в українському вбранні у колі своїх діточок біля справжньої печі. Зауважу, не лише ляльки, а й цілі композиції створює майстриня.

Маленька кімнатка в оселі нагадує музей народної творчості.

– Дивіться, це лялька-мотанка, оберіг, кот­рий у давнину був у кожній українській хаті, – звертає мою увагу. – Коли хвороба пробиралася в будинок, то вселялася в лялю і на господарів вже не нападала. До речі, колись вважалося, що лялька не має бути схожа на людину, бо в неї може перейти душа живого власника. Ляльку, особливо дитячу або ритуальну, спеціально позбавляли яскравих ознак «людяності», зокрема її «знеособлювали». Саме тому готова голова обкручується ниткою або вузькою стрічкою, яка теж викладається хрестом. Хрест на обличчі – символ веселки, він складається з безлічі яскравих ниток або стрічок. Обличчя – знак Сонця. Ось лялька з трав’яною начинкою, вона забезпечує приємний аромат по всій оселі. Це улюблена іграшка моєї дитини. Ввечері, коли вкладаю Ганнусю спати, вона діє як заспокійливий засіб на доньку, а приємний аромат м’яти та меліси допомагає краще заснути.

А на люстрі, над головою, над ліжечком летить лелека, тримаючи у дзьобі дитинку. Це їхній родинний оберіг...

Микола Крамаренко, "Червоний гірник".

 

0 коментарів

Останні записи в блогах