Тіні незабутих новаторів

автор
Записів: 67
Дата запису: 23.05.2014
Комментарів: 0

Ось тільки тепер виконую наказ академіка Георгія Малахова. Років двадцять тому в нашій бесіді він згадав про трагічну загибель криворізьких гірничих інженерів на чолі з Юхимом Шильманом. Тоді, саме напередодні 60-річчя цієї сумної для Кривбасу події, зустрівся з Георгієм Михайловичем.

– Напиши про них. Обов’язково.

Дав слово. Та завжди щось заважало, хоча імена Габріеля Айденьяна (Айдіняна), Миколи Деджувані, Андрія Доровського, Єфрема Мошиченка та, власне, Юхима Шильмана не забув, коли складав тексти до «Енциклопедії Криворіжжя». Іван Лепшей позначений як Ляпшей. Ось така вона, відважна гірнича шістка, яка життя віддала заради науково-технічних новацій у гірничій промисловості. Про цих патріотів писала і легендарний краєзнавець, Почесна громадянка міста Тетяна Воронова в 2004 році. Саме до 70-річчя страшної події.

Ці люди рішуче виступали проти теорії «затухання» рудовидобутку на Криворіжжі. Хтось виніс такий, прямо скажемо, злочинний вердикт. Кривий Ріг ніколи й не став би флагманом гірничорудної промисловості. І не тільки в рамках сучасної України. Та проти ворожої теорії безперспективності дарів надр поміж Інгульцем та Саксаганню рішуче ополчилися саме криворізькі рудокопи. У кінці 20-х почалася справжня битва за рудний Кривбас. Як справедливо зазначала Тетяна Воронова, «сторінки «Червоного гірника» взагалі нагадували киплячий казан емоцій». Справді, краще й не скажеш.

Георгій Михайлович передав автору цих рядків унікальні документи тих часів.

Оригінал газети «За руду и минералы» № 9 за травень 1934 року. Ось деякі уривки з публікації (мовою оригіналу):

«Первомайский опыт шести героев Кривбасса потряс весь мир.

Бесстрашные новаторы погибли, но задуманный ими опыт удался блестяще…

Тяжел урон, невозвратная потеря!

Погиб талантливый, неугомонный, заряженный энергией высокого напряжения Ефим Шильман…

Погиб инициативный новатор, неутомимый борец против рутины, за новые методы работы – Габриэль Айденьян…

Навсегда ушли от нас лучшие ударники Кривбасса, упорной учебой и ударной работой поднявшиеся от труда лопатчика до высоких командирских технических постов, - Иван Ляпшей и Андрей Доровский…

Погиб крепкий организатор, знающий дело, настойчивый руководитель – Николай Деджувани…»

Друга сторінка газети «За индустриализацию» 6 травня 1934 року вийшла в скорботній оправі. Там повідомлялося, що Рада народних комісарів СРСР, яку тоді очолював В’ячеслав Молотов, прийняла рішення про призначення пенсій родинам загиблих. Мати Шильмана мала одержувати щомісяця 200 крб., його дружина із сином – 400. Дружині та синові Айденьяна – 400 крб., родині Мошиченка – 600 крб., а ще 200 – матері загиблого. Дружини Доровського, Деджувані, Ляпшея – по 400 крб. щомісяця.

Тут друкується відповідь на телеграму співчуття наркома важкої промисловості С.Орджонікідзе родинам загиблих:

«Ваша телеграмма весьма нас тронула и принесла большую моральную поддержку в постигшем нас большом горе. Вашу заботу о нас мы рассматриваем как лучшую оценку той полезной работы, которая проводилась нашими мужьями в Криворожском бассейне по поднятию его технического уровня на основе новейшей техники. Лучшим памятником погибшим явится дальнейшее продолжение начатых ими работ по внедрению и усовершенствованию методов разработок руды. Семьи погибших Шильман, Айденьян, Мошиченко, Деджувани, Ляпшей, Доровская».

Далі колонкою подано біографії першопрохідців у нових методах видобутку товарної руди.

Айденьян Габріель Христофорович (1895, Вірменія – 1.05.1934, Кривий Ріг). Закінчив Московську гірничу академію (1928). З того часу – в Кривбасі. У 1928-1933 – інженер проектного відділу ШУ ім. Дзержинського, зав. шахтою ім. МОДРу ШУ ім. Ілліча. У 1933-1934 – головний інженер ШУ ім. Артема. З березня 1934 – начальник техвідділу, заступник головного інженера тресту «Руда». Полум’яний прихильник модернізації шахт басейну.

Деджувані Микола Костянтинович (1892 – 1.05.1934, Кривий Ріг). Закінчив курси при Дніпропетровському гірничому інституті (1932). У 1913-1929 працював на шахтах Донбасу. В 1929-1931 – помічник головного інженера на марганцевих руднях м. Чіатура. З 1932 року – зав. шахтою «Профінтер» ШУ ім. Кагановича. Вивів її до складу передових у басейні.

Доровський Андрій Олексійович (1897, Кривий Ріг – 1.05.1934, там же). Закінчив гірничі курси (1929). З 1917 працював лопатником на Колачевському руднику. З 1918 воював на Південному фронті під час громадянської війни. У 1923-1933 – лопатник, бурильник, десятник, начальник дільниці шахти ШУ ім. Жовтневої революції. З 1933 – технік шахти «Профінтерн» ШУ ім. Кагановича.

Ляпшей (Лепшей) Іван Федорович (1908, Кривий Ріг – 1.05.1934, там же). Закінчив Криворізьку гірничу партшколу. В 1921-1924 наймитував. З 1924 – у гірничій промисловості. Працював лопатником, бригадиром, десятником на шахті ШУ ім. Кагановича. З квітня 1934 року – помічник зав. шахти «Профінтерн».

Мошиченко Єфрем Семенович (1892, Київська обл. – 1.05.1934, Кривий Ріг). Закінчив Криворізький гірничорудний інститут (1928). На рудниках Кривбасу – з 1910. У 1918-1922 – десятник, начальник дільниці на шахтах Донбасу. В 1928-1932 – зав. шахтою «Змичка» ШУ ім. Газети «Правда». З травня 1932 року – головний інженер ШУ ім. Кагановича. Автор концепції розробок руди підповерховими штреками. Проводив досліди із застосування масових вибухів для гасіння порожнеч на місці рудорозробок.

Шильман Юхим Натанович (1901, Хмельницька обл. – 1.05.1934, Кривий Ріг). Закінчив Фрайбурзьку гірничу академію (Німеччина, 1925). У 1925-1930 – десятник, технік, зав. шахтою, заступник головного інженера ШУ ім. Дзержинського. У 1930-1931 перебував на стажуванні в США, де вивчав досвід тамтешніх гірників. У 1931-1934 – начальник проектного й технічного відділів, заступник головного інженера тресту «Руда». З лютого 1934 року – головний інженер тресту «Руда». Один з авторів генерального плану реконструкції гірничорудної промисловості Кривбасу.

Того ранку в селищі було гамірно. Не тільки тому, що всі готувалися до першотравневої демонстрації. 1 травня 1934 року на шахті «Профінтерн» мала відбутися непересічна подія. Заздалегідь міліція оточила територію навколо шахти. Багато мешканців змушені були на кілька годин залишити свої будинки.

Настав час, коли інженери, техніки і гірники мали втілити на практиці американську систему видобутку підповерховими штреками. Усе розрахували. Навколо, аби подивитися на чудо, зібралося до 600 осіб. Шильман дав команду. Далі трапилося таке, що й досі на душі стає моторошно. Після вибуху земля різко просіла. Першими у глибині загинули Доровський і Ляпшей. Зникли Шильман та Айденьян. Кажуть, що Мошиченко намагався витягти Деджувані. Так їх і поглинула штучна прірва…

Академік АН України Георгій Малахов міг бути сьомим. Але сталося так, що він не встиг до місця події, яка перетворилася на трагедію. Кучер Георгія Михайловича добре посидів звечора із друзями, випили по чарці, другій - і вранці заспав. Так банальна побутова причина врятувала життя майбутньому академіку, ректору, лауреату та орденоносцю.

Уже 2-го травня 1934 року вийшов екстрений випуск «Червоного гірника». Усі сторінки – в чорних рамках:

«Пусть лучшим памятником им будут новые и новые успехи, завоеванные нами в деле оздоровления бассейна, и превращение его в передовой, цветущий железорудный Кривбасс».

Там вказано точний час загибелі: 1 травня 1934 року, 7 година 15 хвилин ранку.

Той засіб видобутку руди, який, на жаль, дав збій на шахті «Профінтерн», згодом впровадили на всіх шахтах Кривбасу. Завдяки цьому денний видобуток руди зріс від 35 тисяч тонн до 45.

Поблизу головного корпусу «Сухої Балки» височить пам’ятний знак. Має шість граней. На кожній – фото гірників, загиблих у далекому 1934 році.

Володимир Бухтіяров, "Червоний гірник".

 

0 коментарів

Останні записи в блогах