Твої люди, Криворіжжя! Душа, закохана в життя

кореспондент
Записів: 20
Дата запису: 16.02.2014
Комментарів: 0

«Після школи я не потрапила до інституту і тому знову повернулася до школи. Працювати піонервожатою. Мене захоплювала робота з дітьми – заходи біля піонерського вогнища, зібрання, піонерські табори, лінійки, зустрічі з видатними людьми. Діти на той час були дуже цікавими – добрими, чуйними, щирими. Я відпрацювала у школі близько двох років, і в 1969 році мене за путівкою міськкому  комсомолу направили до Києва на співбесіду. Там проходив відбір піонервожатих до Артека. З 25 претендентів до списку щасливчиків потрапили лише 10. Серед них була і я...»

Так почалася наша розмова з Оленою Федоренко. Слухаючи її розповідь, подумки поверталася в минуле. Співрозмовниця грала словами, наповнюючи їх змістом і реальністю. Наче знову потрапила до радянської піонерії: прокидалася зі звуками горна, поспішала до їдальні за смачною перловкою або співала пісень біля вечірнього вогнища. Майже фізично відчула минуле. Такий собі ностальгічний діафільм на старенькому фільмоскопі, від якого в захваті було наше дитинство.

Знайомтеся: Олена Миколаївна Федоренко. Головний режисер Палацу культури імені Артема. Вже 10 років не зай­має посаду директора цього самого палацу культури, який очолювала з 1976 року. Чому? Тому що в людства є поняття «пенсія». Минулого року Олена Миколаївна відзначила ювілей, про який дуже просила не розповідати. Дивлячись на цю яскраву харизматичну жінку, думаєш про те, що вона і вік – поняття окремі. Роки, вочевидь, не встигають за нею.

Напевно, немає криворіжця, який би не бачив свята міста. Якщо навіть не на стадіоні, то біля екрана телевізора. І мало хто знає, що за цим яскраво-колоритним видовищем уже багато років стоїть ця жінка. Зазвичай, стадіон оголошує імена учасників і гостей свята, а десь у закутку, затаївши подих, спостерігає за ходом дійства Олена Федоренко, головний режисер. А потім, коли все закінчено, довго ще приходить до тями після хвилювань і погрожує організаторам заходу більше ніколи нічого подібного не робити. Обіцяє рівно до першого зимового засідання по підготовці до наступного Дня міста…

«Коли очолила Палац культури імені Артема, – продовжує моя співрозмовниця, – стали організовувати творчі колективи. Я залучила до роботи нашого закладу одного з кращих фахівців своєї справи – керівника ансамблю народного танцю «Гірник» Володимира Бреймана. Його колектив і досі працює на базі нашого палацу. В жовтні 1984 року, на чергове …ліття радянської влади, наш танцювальний колектив запросили в круїз Середземним морем. Виступи ансамблю «Гірник» на самому кораблі і в тих державах, які відвідали, стали візитною карткою тодішнього Союзу. Нам аплодували Франція, Греція, Мальта і Туреччина. Уявіть, на якому рівні відбувалися події!»

У 90-ті Палац Артема впав в око новоспеченим «олігархам». Хто вони й звідки, пам’ять викреслила. Просторе приміщення не давало спокою тим, хто мріяв перебудувати його під казино або ще якийсь прибутково-розважальний заклад. І тут Олена Миколаївна показала справжній характер. Саме її витримка і залізна рішучість знадобилися, щоб дати відсіч непрошеним зазіхальникам на гарне приміщення палацу.

«Це епохальна особистість, – відгукується на її адресу нинішній директор Палацу культури імені Артема Сергій Мігуша, – для нашого закладу, для Саксаганського району, та що району – міста! Є люди, котрі вміють керувати ротою чи полком, а Олена Федоренко – армією. Вона масштабна і багатогранна як в житті, так і в улюбленій справі. Тому про неї можна розповідати й розповідати. Вона дала путівку в життя багатьом людям. І я один з них.

До речі, саме такі її якості допомагають їй у підготовці святкової програми до Дня міста, – продовжує Сергій Валентинович. – Це непросто – керувати масштабним процесом, йти на компроміси з усіма, та ще й усім сподобатись. Але їй вдається з кожним домовитися так, що результат цього глибокого психологічного підходу очевидний. Його спостерігає кожного року все місто – цілісне завершене видовище, де все на своїх місцях. Неймовірна жінка!»

«Унікальна особистість! – говорить про Олену Миколаївну близька для неї людина, заступник міського голови Валентина Бєрлін. – Вона вміє бути другом без підлабузництва і посадових стосунків. Щира і правдива. З тих, кого беруть у розвідку. Можна йти і не боятися. Підтримає і втішить. Я рада, що вона є в моєму житті».

«Жінка-свято, – ділиться думками заступник директора Криворізького театру ляльок Ірина Васильєва. – Я її знаю дуже багато років, а більше десяти з них – це моя добра Подруга. З великої літери. І знаєте, що мені в ній найбільше подобається? Вона ніколи не очікує чуда. Ніколи! Вона чудить сама!»

Якщо бути уважними, то можна помітити, що жодне масове видовище на святкуванні Дня міста не повторилося. Кожного року – нові картинка, задум, сценарій. Здається, попередній рік забрав увесь можливий творчий потенціал, кращого вже не може бути. Але приходить новий рік – і все починається з початку. Нові ідеї і задуми. Неповторні. Як і саме життя Олени Федоренко.

Люди подібного масштабу мають закулісне життя. Воно невідоме і недосяжне. Лише близькі знають, якою вразливою і незахищеною може бути сильна й владна жінка…

«Що я вам ще не розповіла? – наостанок запитує Олена Миколаївна. – Ви знаєте, у нас такі колективи на базі палацу працюють, що можу впевнено сказати: майстри й професіонали своєї справи! Можу кожного окремо назвати, і кожен заслуговує на подяку і шану. Гарний колектив! Гарні атмо­сфера, взаємовідносини між керівниками. Прекрасні люди!..»

І я слухаю – не переслухаю розповіді про гарних людей, які оточують мою співрозмовницю, про їхнє життя, успіхи, і досягнення. І радію знайомству з Оленою Федоренко, такою людиною, про яких у народі кажуть: «доброму усе добре».

Моя співрозмовниця просила не називати її вік. Вона не погоджується з роками. Очі-іскринки, дівоча витонченість і жіноча задума. Які роки? Так багато їй ще треба зробити, що не час жаліти себе віковими обмеженнями. Її молода душа ще довго не дозволить їй зайняти почесне місце в рядах пенсіонерів-домосідів.

Олена Федоренко поспішає жити й дарувати оточенню невичерпний потенціал своєї творчої душі. Від імені усіх її колег, рідних і знайомих побажаємо їй міцного здоров’я і творчого натхнення!

Прийшла зима, а це час засідань у міській раді з приводу підготовки до свята міста. І їй просто необхідно бути там! Як завжди…

Леся Мариненко,  «Червоний гірник». 

0 коментарів

Останні записи в блогах