Твої люди, Криворіжжя! Відродження мало жіноче обличчя

кореспондент
Записів: 59
Дата запису: 08.08.2012
Комментарів: 0

Заведено вважати, що Перемогу (між іншим, слово жіночого роду) гартували чоловіки. Асистент кафедри всесвітньої історії педінституту КНУ Олександр Косіненко на основі нових архівних розвідок спробував додати кілька штрихів до не надто дослідженої картини  внеску жінок у відбудову зруйнованого Другою світовою війною Кривбасу.

13 вересня 1945 р. Надзвичайна державна комісія повідомила про ма­теріальні втрати від війни. Лише прямі збитки СРСР унаслідок руйнувань, пограбувань державного, кооперативного майна оцінювалися в 679 млрд. крб., з урахуванням воєнних видатків і припинення промислового та сільськогосподарського виробництва в окупованих районах сума сягала 2,57 трлн. крб.

Найбільших страждань зазнала Україна. Смертоносна хвиля забрала життя 4 млн. мирних жителів, 2,5 млн. силоміць вивезено до Німеччини, 10 млн. громадян стали безпритульними. На руїни перетворились 714 міст та майже 30 тис. сіл, 250 з них спалено разом з жите­лями. Залишилось лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств. Прямі втрати господарства України сягнули 285 млрд. крб., що вп’ятеро перевищило аси­гнування УРСР в індустрію протягом довоєнних п’ятирічок.

У Криворізькому залізорудному басейні було зруйновано 54 рудники і шах­ти з 77, корпуси металургійного та коксохімічного заводів, КРЕСу, заводу гірничого обладнан­ня. З «Криворіжсталі» до Німеччини окупанти вивезли весь шихтний цех з мос­товими кранами, підкрановими балками і колонами, підйомним механізмом, вагонетками. Гітлерівці знищили 1733 житлових будинки, 73 будівлі культурно-побутового призначення – школи, лікарні, дитячі садки, палаци культури, два інститути: гірничорудний та педагогічний. У колись 200-тисячному Кривому Розі Червону армію зустрічало лише 92 830 осіб (за кількістю виданих хлібних карток), працездатних же налічувалося тільки 19 тисяч.

Відбудова Кривбасу розпочалася одразу після визволення. Чоловіки продовжували воювати, трудову вахту перейняло жіноцтво. За прикладом донбаського руху оволодіння гірницькими професіями, дівчата Криворіжжя створювали свої бригади, боролися за звання фронтових. Не було жодної ділянки, де б пліч-о-пліч із чоловіками не працювали жінки. Так, на руднику ім. Дзержинського поряд із Леонідом Студентовим самовіддано працювали його дружина, сестра і дружина брата.

Багато керівних посад на той час також обіймали жінки. Наприклад, першим після визво­лення головою Дзержинської ра­йонної ради стала Олена Спінякова, секретарем ви­конко­му – Анастасія Хохол. Чимала їхня заслуга в нагородженні району в березні 1944 року перехідним Червоним прапором Народного комісаріату оборони.

На всю країну уславився трудовий подвиг молодої криворожанки Надії Єгорової. Покинувши ро­боту паспортистки, вона стала муляром у «Криворіжбуді». Згодом створила та очолила бригаду з кон­торських дівчат, за самовіддану працю колектив нагороджено Почесною грамотою ЦК ВЛКСМ. 20 травня 1944 року газета «Комсомольська правда» надрукувала звернення робітниці Ф. Шостак «Соромтесь, дівчата», Надія відгукнулася на той заклик: «Дорогі подруги! Займайте свої місця на найбойовитіших ділянках відродження улюбленої Вітчизни!», опанувала кілька робітничих професій, стала комсомольсько-молодіжним лідером рудника ім. Кірова. За нею пішли в шахту інші дівчата. 28 травня вони вперше вийшли на зміну. Бригада Н. Єгорової відповіла на заклик брига­дира Уральського танкового заводу Є. Агаркова про суміщення професій і викликала його на змагання, активно впроваджуючи комплексний метод організації праці. 7 червня бригада Н. Єгорової виконала норму на 510%.

У 1944 році канцеляристці Жені Богдан (дівоче прізвище Євгенії Губенко) йшла двадцять друга весна. За прикладом Єгорової, скликала гурт ро­весниць (Майя Юріна, Тетяна Топол, Ніла Сальнєва, Віра Калюжна та ін.). Почали із збирання матеріалів. Щебінь від руїн йшов на фундаменти майбутніх споруд. У зруйно­ваних складах знаходили інструмент, а ще – випрошували в земляків, що в кого малося зайвого: сокира, пилка чи молоток. Першими почали відновлення на шахті «Суха Балка». Копали рови під фундамент, носи­ли камінь, цеглу. Щоб зробити дранку для штукатурки, власноруч розщеплювали великі колоди на тонкі щепи. Цвяхи відшукували на згарищах або робили з дроту. Виконан­ня по дві-три норми перетворилось на звичай. У дні трудових звершень, на честь перемог на фронті, молоді будівельниці давали по чотири і більше норм.

До відбудови долучилась молодь із сіл. На заводі гірничого обладнання «Комуніст» працювала бригада молодих формувальниць із Кіровоградщини. Заповзяті дівчата щодня перевиконували нор­му в середньому на 185%. Особливо відзначились Уляна Акулова, Марія Гаврилова, Анастасія Колєснікова, Віра Лисенко.

Всенародними зусиллями загоїлись рани війни, наново постали могутні залізорудні титани. Але не слід романтизувати причини стрімкої відбудови. Реа­льний, повсякденний ентузіазм людей, героїчна праця, готовність до самопожертви водночас тісно пе­реплітались із демаго­гією, безжальною системою мобілізації людських і матеріальних ресурсів. Відбудовуючи господарство, люди, і в першу чергу жінки, відроджували нормальне життя для себе, своєї родини, своїх дітей, для кращого майбутнього. Навіть у такий непростий час жінка не забувала свого основного покликання: бути Матір’ю. На 1.01.1945 лише в Дзержинському районі народилося 447 дітей. У післявоєнний період 280 жінок удостоїлись ордена «Материнська слава».

Тарас Затульний, "Червоний гірник".

0 коментарів

Останні записи в блогах