Усе буде добре

кореспондент
Записів: 20
Дата запису: 01.03.2014
Комментарів: 0

Світ дивовижний. Його неможливо зрозуміти до кінця. Багато хто, напевно, виношував у собі відчуття – все, кінець, далі неможливо. Але ні. Не кінець. Початок. Лише початок. І життя гарне. І гарно в ньому. В житті…

Літня жінка з острахом відчиняє двері незнайомцю. Трохи втомлений, але сяючий і привітний хлопець когось їй нагадує. Він простягає жінці великий пакунок та букет квітів. Спантеличена господиня не розуміє, що їй зробити. Аж раптом… Вона згадує цього неочікуваного гостя. Кілька років тому вона затягнула до своєї квартири хлопця, котрий  лежав під її дверима. Думала викликати швидку, а потім, зрозумівши, що хлопець у наркотичному шоці, почала діяти негайно. Робила все, що могла. Усе, щоб надати першу допомогу. І другу. І третю. Рятувала чужу дитину. Їй ця біда знайома. Наркотики забрали в неї сина. Тому вона кинулася рятувати чужого. Хлопець перебував у неї деякий час, а потім пішов. Не попередивши. Тепер, після кількох років, він обов’язково розкаже їй, як блукав світами.  І про те, що з минулим зав’язав. Про це й говорити не треба. Це й так видно. Гарно? Звичайно.

У  жінки кар’єра в іншому місті. Визнання, повага. Але раптом, як грім серед  неба, – хвороба матері. Друзі радять найняти доглядальницю. Навіщо  втрачати ту справу, в яку вкладено стільки зусиль? Але відповідь рішуча.  Залишаючи все, жінка їде до батьків. Бути доглядальницею. Коли вона була малою і  дуже хворіла, її мама звільнилася з престижної роботи й пішла працювати нічним сторожем. Щоб удень бути з дитиною. Вночі тато, а вдень - мама. І ніхто нікого не наймав. І вона не буде. Роботу вона ще знайде. А зараз їй необхідно бути поруч з тими, хто ніколи її не зрадив. З батьками.

Леся Мариненко,  «Червоний гірник». 

0 коментарів

Останні записи в блогах