В окопах Першої світової. 1 серпня 1914 року Європа прокинулася від залпів сотень батарей

автор
Записів: 67
Дата запису: 01.08.2012
Комментарів: 0

Саме цього дня почалася війна, яка охопила майже всі країни вропи і не тільки. В історію
ця бійня ввійшла  як Перша світова війна. В СРСР її  називали ще й імперіалістичною. Потужні корпорації вирішили ціною мільйонів життів та силою зброї перерозподілити сфери впливу.

Царська Росія вступила в ту війну абсолютно не підготовленою. На фронтах все трималося на мужності наших співвітчизників. У 1914-1918 роках доля вберегла Кривбас від бойових дій, що були саме частиною Першої світової війни. Але проти війська німецького кайзера Вільгельма та австро-угор­ського імператора Франца-Йосипа сміливо билися й криворіжці. Хоробро й відважно. А ще Кривий Ріг приймав поранених у боях у Галіції та Бессарабії. У нас працювали на шахтах не лише полонені німці та австро-угорці, а навіть болгари.

Гірники Діонісій Єременко та Кирило Мохур стали повними Георгіївськими кавалерами, тобто в боях заслужили по чотири хрести із позолоти та срібла. Нам поки невідомий бойовий шлях Єременка. В армії він перебував з 1912 року. Призваний з кар’єру Харінського рудника. У заключний період Першої світової мав звання підпрапорщика та служив у 36-му запасному полку при щорічному пенсіоні в 342 карбованці (дуже солідні гроші). А Кирилу Мохуру, гренадеру лейб-гвардії Преображенського полку, першу ступінь «Георгія», переказують, вручив у петроградському шпиталі сам цар Микола ІІ. Командир взводу відзначився в боях з німецькою піхотою під Двінськом. Там і був поранений.

Лікували його такі ж лікарі, як Гдалій Барбас. Ще в 1913 році він закінчив Томський медінститут. Під час війни робив операції в лазаретах Південно-Західного фронту. В 30-х очолював колектив лікарні ШУ ім. Леніна. Герой Першої світової загинув під час сталінських репресій.

Майже всю війну пройшов і Андрій Максимець. На фото, яке публікується вперше, він поруч із дружиною. То вона доліковувала його рани. Еммануїл Сердюк воювати починав на Румунському фронті в складі 56-го Житомирського піхотного полку. Пізніше закінчив 2-гу Одеську школу прапорщиків. Після війни працював бухгалтером в конторі шахти ім. ДПУ. В 132-му піхотному полку воював Іван Ромащенко. Відомі тільки дати його життя: 1898-1974. Степан Рябчинський – учасник двох світових воєн. На першу пішов з мехмайстерні Бельгійського рудника. Ходив походами по буремному Балтійському морю. У кінці 1918 року його перевели на Чорноморський флот. Степан Рябчинський брав участь у затопленні ескадри ЧФ під Новоросійськом. З початком Великої Вітчизняної колишній балтієць служив у політорганах ВПС Чорноморського флоту. Після Перемоги учасник двох кривавих воєн працював у цеху водопостачання КМЗ.

Юхим Салов перейняв майстерність свого батька і виготовляв музичні інструменти. Тоді родина мешкала в Новгородці. А в 1913 році він уже корнет лейб-гвардії Гродненського гусарського полку. Це він у Варшаві напередодні Першої світової війни. Полк гродненців хоробро бився  з німецькими драгунами, а Юхим Салов заслужив у боях два Георгіївські хрести. Корнет – то наймолодший офіцерський чин у кавалерії, і він мав право бути нагородженим суто солдатською відзнакою. Офіцери різних рангів дуже пишалися сріблястими хрестами, якщо такі мали. Зберігся ось такий цікавий історичний документ від 1 січня 1918 року. Друкується вперше. Після двох воєн Юхим Салов працював теслею на заводі «Пневматик», помер у Кривому Розі в 1933 році.

Наш земляк Пантелій Сьомка пішов на війну в жовтні 1914 року, а вже в травні 1915-го повернувся додому через важке поранення під Тарнополем. Фронтовик-окопник стояв біля витоків відродження бурових робіт на Криворіжжі. Кажуть, у голодні роки проміняв свою медаль «За хоробрість» на кусень хліба.

Цей Георгіївський хрест 4 ступеня належав криворіжцю Івану Безверхому. Він у війну вступив урядником Західно-Сибірського війська, тримав у кишені гімнастерки акуратно складений вчетверо документ: «Дано сие бомбардиру 5-й Восточно-Сибирской стрелковой артиллерийской бригады Ивану Безверхому в том, что он успешно окончил курс обучения». Необхідно було провести розвідку місцевості. Добровільно це завдання взялася виконати вісімка сміливців, і серед них Іван Безверхий. Сталося це під Перемишлем. Сибіряки-артилеристи саме прибули на передову у підмогу піхоті. Пластуни піш

ли в ніч. Не поверталися тривалий час, а потім… Доповідав старший унтер-офіцер Іван Безверхий. Розвідники, виявляється, засікли потужні німецькі гаубиці, націлені на позиції наших батарей і піхотних траншей. Командування вирішило непомітно змінити позиції. За двадцять хвилин по тому земля вкрилася кіптявою вибухів. Ворог бив по порожній місцевості. Ось за це криворіжець одержав Георгіївського хреста 4 ступеня за № 504020.

Мало хто знає, звідки ті витоки хоробрості й вміння воювати у братів Глинок. Обидва – повітряні аси часів Великої Вітчизняної війни. Молодший Дмитро – двічі Герой Радянського Союзу, старший Борис – кавалер однієї Золотої Зірки. Вихованці Криворізького аероклубу. А вчилися вони хоробрості та патріотизму у свого батька. З австрійської, як тоді говорили, Борис Глинка-старший повернувся володарем одразу трьох хрестів на славетній чорно-жовтій стрічці. З листопада 1914 року воював у складі гренадерського полку Південно-Західного фронту. В 1916 році брав участь у славнозвісному Брусилівському прориві.

Таку ж кількість Георгіївських хрестів мав і мешканець Олександродару (Рахманівка) Іван Симанько (1879-1936?). Воював проти турків на Кавказі. Якось брав участь у ліквідації прориву великого загону противника в тил російської армії. Наші вистежили таємничих кіннотників і залповим вогнем знищили майже всіх. За це у Івана Симанька один з хрестів.

Григорій Сич, рідний дядько відомого криворізького архітектора і художника, Почесного громадянина Кривого Рогу Юрія Сича, загинув у серпневі дні 1914 року. До цього він працював директором Криворізького церковно-приходського училища. На фронті – прапорщик. Тіло його доставили до рідного міста й поховали з почестями поблизу церкви. Громада Кривого Рогу присвоїла Григорію Сичу звання почесного члена громади. Посмертно.

Логвин Тарасенко на все життя запам’ятав події 1914 року. Служив кухарем на Південно-Західному фронті. Під час рейду війська генерала Брусилова контуженим потрапив у полон. Тільки-но став на ноги, сформував групу однодумців і ночами пішки дістався до своїх із самої Німеччини.

Якось відвідав цвинтар села Зоря, що на Криворіжжі. Помітив надгробок. А лежить тут ще один герой Першої світової війни – Трохим Угнич (1895-1930). Воював він у кавалерії. У стрімких атаках на теренах Галичини одержав Георгіївського хреста 4 ступеня. Випала йому доля ще й село Зоря заснувати.  Ще один солдат із «браворебятушек» хоробро воював, а у міжвоєнні часи заснував у криворізьких степах село Павлівку. Це ми про Дениса Хрищуна. Він – перший голова колгоспу «Червона нива». Лука Шаблій Богу молився, немов перед іконою, на свого срібного «Георгія».

Мало що відомо про лозуватця Йосипа Шокала. Орач, бджоляр. Це до вій­ни, а там, у гущі, де вибухали снаряди, він – артилерист. Йому довелося двічі воювати з германцями. У 1918 році він очолив у Лозуватці повстанський загін і бив окупантів у степових вибалках та ярах.

0 коментарів

Останні записи в блогах