Ялинки окраса – кулькова прикраса

кореспондент
Записів: 57
Дата запису: 06.01.2014
Комментарів: 1

Перед тим, як потрапити на ялинку чи на полицю супермаркету, кольорові кулі опиняються в руках художників, а перед тим – у руках розфарбовувачів, а перед тим – купаються в гарячій ванні, а перед тим – нагріваються до шестисот градусів, а перед тим...

Словом, ми щойно повернулися з Клавдіївської фабрики ялинкових прикрас, де власними очима та об’єктивами бачили, як народжується свято, а точніше – один із новорічних атрибутів.

В Україні декілька підприємств займаються таким тонким святковим виробництвом. В основному, на наші ялинки українські іграшки можуть потрапити зі Львова, Лисичанська або двох фабрик, що розташовані під Києвом. Крім того, наш ринок наводнюють кульки, зайчики і коники китайського виробництва та зрідка – російського. Принаймні, так оцінюють ситуацію на Клавдіївській фабриці ялинкових прикрас.

Для відвідувачів екскурсія на фабрику розпочинається з різнокольорових труб на старому звичайному приміщенні одного з цехів. Це ніби оживлює екстер’єр і нагадує, що жартома фабрику ще називають фабрикою імені Санта Клауса.

Склодуви як золото

До кольорових труб через старі іржаві ворота в’їжджає повний автобус дітей. Екскурсовод Юля, яка проводжає нас з цеху в цех, каже, що, за фабричними підрахунками, кожного дня подивитися на те, як виготовляють ялинкові кулі, приїжджає близько тисячі дітей з різних міст.

– Днями ми навіть ввели обмеження на фотозйомку, тому що це шкідливо впливає на зір працівників художнього цеху, які й так зосереджено працюють, – пояснив голова правління Клавдіївської фабрики Сергій Шурепов.

Першим ділом увесь цей гамірний натовп школярів ведуть до склодувного цеху. Тут скляну прозору трубку нагрівають до шестисот градусів і дивовижним чином видувають з неї кульку потрібної форми. Щоб пересвідчитися в тому, що діаметр відповідає потрібним параметрам, склодуви швидким звичним рухом втискують її у спеціальну форму. Перше, що спадає на думку, це опіки. Склодуви працюють без рукавиць, так би мовити, голими руками. Деякі з них можуть на день видувати по півтисячі кульок.

– Ні, опіків тут майже не трапляється, – відповідає на наше запитання екскурсовод. – Але скло може луснути. У цьому складність. Я була на фабриці в Польщі, там усі працюють у спеціальних окулярах, однак у цих окулярах склодуви почуваються незручно і наших працівників, які вже протягом тридцяти років мають справу з цим процесом, дуже важко переконати користуватися окулярами.

Взагалі-то, склодуви тут на вагу золота. Практично в усіх – солідний стаж роботи. І спершу це дивує. Як так – у час, коли вже й газету можна в айфоні чи смартфоні почитати, коли лист відправляється і доходить за декілька секунд, десь там сидять жіночки і «дують скло». Атавізм? Ні. Ручна видувка – родзинка українських фабрик. Від цього, кажуть, якість іграшки краща – швів не видно.

– Втрачати ці кадри не можна – ні склодувів, ні унікальних художників, тому що це специфічний фах. Молодь, яка приходить на роботу, надовго не затримується – важко. Плюс, працювати з кулеподібною поверхнею складно. Ось зараз у нас працює десять студентів з-під Хмельницького, з художнього училища. Є двоє талановитих хлопців, яких хочемо запросити на роботу. Але це радше виняток, ніж правило, – коментує ситуацію Сергій Шурепов.

Клавдіївська фабрика ялинкових прикрас була заснована в повоєнному 1948-му. Тоді тут видували скло тільки для потреб хімічної та медичної промисловості, простіше кажучи, звідси до лабораторій потрапляли колби та пробірки.

– Одного разу хтось, граючись, видув кулю. Тож і подумалось: чому б не використовувати такі вироби як новорічні прикраси, – провадить екскурсовод історію, більше подібну до легенди. – Пройшли роки, і в 1954 році фабрику було перекваліфіковано під виробництво ялинкових іграшок зі скла. Тут також виготовляли штучні ялинки та ялинкові прикраси, які ми називаємо «дощик».

Треба сказати, що в радянські часи на підприємстві працювало більше шести сотень робітників, нині ж – удесятеро менше.

– У дев’яностих фабрика не працювала – продукція була неліквідною, – розповідає далі Юля. – А в «нульових» почали поступово нарощувати виробничі потужності – фабрика ввійшла до ВАТ «Гамілекс» (Львівський склодзеркальний завод).

До речі, на сьогодні саме «Клавдіївка» може пишатися статусом найстаршого підприємства в Україні, яке виробляє ялинкові прикраси. Колись, кажуть, саме в цих цехах диктували моду на ялинкову іграшку. Колекціонери і зараз високо цінують роботи тутешніх майстрів.

Ермітаж на кульках

Другий пункт призначення – сріблильний цех. Тут видуті прозорі кульки «посріблюють» зсередини. Виглядає це так: наливають у видуті кульки спеціальний хімічний розчин прозорого кольору, розмішують, щоб на стінках сів рівномірно, та опускають кульки до ванни з гарячою водою. Вуаля – кульки срібні.

До цього цеху потрапляє не кожна кулька, а тільки ті, які за задумом художника мають бути непрозорими. Крім того, ця процедура робить святковий атрибут менш крихким. Наступною точкою маршруту цих іграшок буде занурювальний цех. Тут – природно – іграшки занурюють у фарбу. Між іншим, кожна нова модель іграшки узгоджується на художній раді та проходить апробацію у фокус-групах.

– Іграшка повинна бути святковою, нарядною, казковою, – говорить головний художник Уляна Комарницька. – Робимо ескіз, потім затверджуємо.

Треба ще й враховувати саму технологію, адже затверджений зразок десятки, а то й сотні разів має повторити художник. У художньому цеху, на відміну від попередніх, найбільш спокійно. Сидить з десяток художників і медитативно водить пензликами по маленьких кольорових «хвостатиках». Круглі, наче змерзлі далекі планети, кульки перетворюються на картини.

– За день я можу розмалювати одну чи дві іграшки. Бачите, тут дуже складне замовлення. Прислали ескіз одного собору з Пітера, його треба зобразити – ще й не просто на папері чи полотні, а на округлій поверхні, – студент-практикант Сашко показує дивовижної краси новорічну іграшку.

Залежно від складності роботи, художник може розмалювати від 1 до 200 іграшок на день. Але є на фабриці така кімната, де не бувають екскурсанти. Там у тиші та в повній нірвані працює три майстри. Це – ексклюзивний цех. Звідси виходять найскладніші замовлення, часто взагалі в єдиному екземплярі – настільки єдиному, що ціна однієї роботи нерідко перекочує за сотні доларів.

– Ось ця робота на замовлення Києво-Печерської лаври, мабуть, найцікавіша та найоригінальніша, – головний художник Уляна Комарницька, яка стоїть на чолі всього художнього цеху,  показує серед інших велику кулю з дивовижно точним зображенням лаври. – Ось ще одна цікава куля – це закордонне замовлення. Така обійшлася замовнику у шістсот доларів. Дуже подобається мені виконувати роботи на релігійну тематику. Зараз, наприклад, розписую на кулях образ святого Миколая.

Оздоблення однієї ексклюзивної кулі може зайняти і цілий тиждень.

– Ви з Кривого Рогу? З якої газети? – цікавиться раптом одна з двох дівчат, які чарують над кулями під шефством головного художника. Виявляється, майже землячка – нікопольчанка Даша, яка тут займається особливим сегментом – розмальовує кулі маслом. Третя художниця займається аерографією на іграшках.

– Зараз я працюю над надзвичайним проектом – «Санта-Ермітаж». Пишемо картини відомих художників на кулях, – говорить Даша. – Я була у відрядженні в Санкт-Петербурзі. Спеціально для цього проекту нас возили до Ермітажу. Там шукала натхнення серед робіт найвідоміших художників, щоб передати красу на новорічних кульках. До нас такого ніхто не робив. Такі кулі будуть в єдиному екземплярі.

Готуйте ялинку влітку

Раніше фабрика працювала з літа по грудень, потім робота припинялась. У цьому році було вирішено виробляти прикраси для ялинки круглий рік. Керівник фабрики пояснює:

– Це перший рік, який ми працюємо з лютого, хоча січень таки довелося «випустити». Перша вантажівка з іграшками виїхала звідси в березні. Робимо знижки для ранніх замовників, щоб завантажити людей роботою.

Наразі статистика радує: кількість ялинкових іграшок, що вийшли з-під рук клавдіївських майстрів цього року, перевалила вже за 500 тисяч, але тут ставлять планку вище – випускати за рік близько мільйона.

– Сьогодні відходить уже п’ята вантажівка з нашими іграшками до Росії, – не без гордості говорить голова правління. – У нас є представництва в Петербурзі та Москві, Мінську, а також наша продукція постачається по Україні. Зараз не працюємо з європейським ринком, тому що належимо до львівського підприємства, а це – їхній ринок. Ми, так би мовити, «поділили» замовників.

– Хто найбільші конкуренти?

– Більш-менш великі українські фабрики – це наші партнери. А конкуренти – це маленькі мануфактурні виробництва, які відділилися. Наприклад, сьогодні в Інтернеті бачив оголошення про те, що в селі є декілька склодувів і вони організували своє виробництво. Але ж це не той масштаб, розумієте? Є завод у Львові, в Лисичанську, під Києвом, але це все об’єднано одним відкритим акціонерним товариством. Я очолюю Клавдіївську фабрику відносно недавно – тільки рік. Ми зробили наголос на якості. Дещо змінили, переглянули технологію. Порівняно з російськими, наші іграшки дешевші, а якістю не поступаються. Наприклад, за ту іграшку, яку ми можемо по гривні продавати, росіяни хочуть долар.

А найбільше нарікань – на китайців.

– Китай випускає все автоматично. Штампує! – говорить Сергій Олександрович. – Якщо це скляні вироби, то вони видуті автоматом, а автомат не може дати таку красиву форму, як ручна видувка. Переважна частина китайських іграшок взагалі пластмасова. Такі виглядають дешево. Серед колекціонерів і тих, хто розуміється на таких речах, вони взагалі не котуються. Порівнювати скляну іграшку ручної роботи з пластмасовою «автоматикою» – це все одно що вибирати між шампанським у кришталевому келиху чи пластиковому стаканчику.

До речі. А як прикрашають домашні ялинки майстри новорічних іграшок?

У стилі чоботаря без чобіт відзначають Новий рік працівники фабрики. Кажуть, атмосферу новорічного свята їм створять радше олів’є та «Блакитний вогник», ніж ялинка. Надивившись щодня на розписні прикраси, співробітники фабрики не поспішають прибирати ялинку іграшками ручної роботи.

– У мене вдома штучна ялинка з гірляндочкою. Маленька така, настільна. З вогниками, – усміхається голова правління фабрики Сергій Шурепов. – Іграшок рідкісних у мене в кабінеті вистачає. Правда, вони в коробках і для виставок, але в глибині душі ти знаєш, що в цих коробках – ексклюзив.

– Моя ялинка буде прикрашена простими маленькими кульками, однотонними, без малюнків, – ділиться намірами художниця Уляна Комарницька. Іграшки її авторства є в колекціях найвідоміших колекціонерів та багатьох українських політиків. – Знаєте, іноді приємніше дарувати свято іншим, ніж робити його для себе.

Анна Родічкіна, "Червоний гірник".  Фото Алли Дейнеги та Віталія Рожкова.

1 коментар

Останні записи в блогах