Знай наших! Всесвітнє олімпійське досягнення Віталія Нікіфорова

завідувач відділу медицини і спорту
Записів: 52
Дата запису: 02.12.2013
Комментарів: 0

Тайський бокс, як відомо, хоча й не входить до олімпійських видів спорту, та організатори Всесвітніх ігор із єдиноборств вирішили ці планетарні змагання проводити за олімпійською програмою.

 Тим більше, що тут суперничають між собою й спортсмени з боксу, дзюдо, тхе­квондо (а це вже олімпійські види). І ось нещодавно в російській північній столиці Санкт-Петербурзі завершились II Всесвітні ігри з єдиноборств (перші відбулись у столиці Китаю – Пекіні). Для того, щоб спортсмену лише брати участь у такому престижному олімпійському дійстві, потрібно було виграти ліцензію. А саме: здобути перше чи друге місце на чемпіонаті світу або стати чемпіоном на європейському континенті. У складі збірної України змагалися представники всіх видів спорту, в тому числі й тайського боксу (шестеро з них – з нашої країни). Та блискучого результату добився лише криворізький боєць із СК «Гірник» Віталій Нікіфоров: він став чемпіоном II Всесвітніх ігор (які прирівнюються до Олімпіади) у ваговій категорії 75 кілограмів. Вітаємо нашого молодого земляка та його тренера Сергія Лавренка!

 – Відповідальність у нас була величезна, бо команду приїхали підтримати куратори вітчизняного спорту разом із очільником спорту України Равілем Сафіуліним, – говорить наставник Віталія Сергій Олександрович Лавренко. – Вони спостерігали за виступами українських бійців, порядком, побутом і таке інше. Усі призери, безумовно, проходили напередодні боїв допінг-контроль. До речі, вже протягом кількох років збірники – чемпіони України здають такі тести антидопінговому державному комітету. І вони – базові для таких всесвітніх змагань. У кожній ваговій категорії бились у ринзі вісім конкурентів (так звані «вісімки»).

 – Віталію, мабуть, дістались найкрутіші суперники, бо вагова категорія 75 кілограмів найпоширеніша, найпопулярніша. Тут представлені дуже технічні бійці, котрі демонструють видовищні поєдинки.

 – Це так. Але в кожній ваговій категорії були кращі з кращих із різних країн. Хто виграв перше коло, потрапляв до чвертьфіналу, півфіналу… Ми знали, що Віталію дістанеться іменитий росіянин Хузін, у якого мій вихованець уже вигравав на чемпіонаті Європи. А ось про шведа та казаха – призера Азіатських ігор ми мало що знали. Так само «темними конячками» були бразилець, словак та марокканець. Отож, за ними спостерігали вже під час боїв. Віталій переміг усіх і став чемпіоном.

 – На змаганнях світового масштабу я боксую не вперше, – каже Віталій Нікіфоров. – Ще в 2011 році на чемпіонаті світу став переможцем. А ось торік не вдалося потрапити до призової трійки. Тож на Санкт-Петербург налаштовувався з подвійною силою. Цього разу вдалося виграти у фіналістів з різних країн.

 – Віталію, тобі лише 25 років – і вже таке, по суті, олімпійське досягнення. За рахунок чого вдалося його здійснити?

 – Треба багато працювати й працювати, повністю віддаватись на тренуваннях. Величезний обсяг роботи ми виконали на тренувальних зборах, величезну увагу приділяли фізичній підготовці. У тому, що тактично я був трохи сильнішим від своїх конкурентів, заслуга мого тренера Сергія Олександровича Лавренка із спортклубу «Гірник». Він чудовий наставник, завжди в будь-яку хвилину підкаже, що треба робити на ринзі чи поза ним. Мені подобається в нього тренуватись. Як мовиться, ми знайшли один одного.

 – А чи пам’ятаєш, хто був твоїм першим тренером?

 – Звичайно. Це Олександр Федорович Бандурін: ще в 9 років батько привів мене до секції боксу в Центрально-Міському районі. Ми тоді жили в районі Нікопольського шосе. Тож обрали ту секцію, котра найближче знаходилась до домівки. У юнацькому віці хотілося скрізь себе спробувати – в боксі, карате. Та вже у 2001 році почав серйозно займатись тайським боксом у Сергія Олександровича.

– У тайському боксі на таких змаганнях, як Всесвітні ігри, звитяга – це найвище досягнення, вагомішого вже немає.

 – Це так. Але буду продовжувати виступати: хочу добитись більшого, ніж звання майстра спорту міжнародного класу. Тобто бачу себе в спорті.

 – А чи сподобався російський Санкт-Петербург?

 – Красиве місто, з його прекрасною архітектурою. У нас із тренером залишились приємні враження. Є що побачити і дізнатись.

Віталій Ткачук,  "Червоний гірнки".

Теги: %%% 
0 коментарів

Останні записи в блогах