Прем'єра вистави "Тартюф" у криворізькому театрі

18.02.2014, Культура
Друкувати

Значення творчого доробку Мольєра у світовій літературі важко переоцінити.

У своїй літературній діяльності він поєднав кращі традиції народного театру та передові ідеї гуманізму, створивши при цьому новий різновид драми – високу комедію. Гідно поціновує доробок митця й сучасна театральна спільнота. Його твір «Тартюф» засяяв на сцені Криворізького академічного міського театру драми та музичної комедії імені Тараса Шевченка.

Фоторепортаж

Чим зумовлено вибір саме цієї п’єси, розповів режисер-постановник Михайло Мельников:

– Метафора моєї режисерської роботи така: Тартюф – це своєрідний павук, який затягує у своє павутиння оточуючих. І робить це для того, щоб збагатитись. Цю комедію обрано неспроста. Вона хоч і написана понад триста років тому, але не втратила своєї актуальності сьогодні. Мінялися епохи, звичаї, погляди на життя, а цінність цього твору лишалася незмінною. Спектакль закінчується словами: «В усі епохи, в усі часи Тартюф незнищенний». Сьогодні є люди, які втираються у довіру, доводять свою правоту, а насправді обманюють усіх навколо. Без довіри, безумовно, жити не можна, але не варто відкриватись першій-ліпшій людині. Думаю, саме цим вистава буде цікава нашим глядачам.

Спектакль починається сваркою в будинку Оргона. Його мати докоряє домочадцям за нелюбов до Тартюфа, праведника, якого привів у дім її син. Адже ніхто в родині, крім неї та сина, не вірить у щирість юнака. Оргон настільки захоплений благочестивим хлопцем, що більше ніхто його не цікавить. Він ладен видати за нього свою доньку, попри те, що вона заручена з іншим. Не помічає залицянь Тартюфа до своєї дружини... Повіривши у богобоязливість парубка, господар будинку виганяє власного сина і переписує все майно на Тартюфа. Лише втручання Короля не дозволяє пройдисвіту наживитись.

Своїми враженнями поділився народний артист України Володимир Полубоярцев:

– «Тартюф» виходить за рамки звичайних спектаклів через низку причин. По-перше, це своєрідність епохи Мольєра. По-друге, віршована форма. Вірш змушує з особливою відповідальністю підходити до ролі. Але так завжди цікавіше, ніж тоді, коли події висловлено прозою. Я виконую роль Оргона, тата, людини, яку обманули, яка втрачає впевненість, що є щирі люди навколо. Він же цього бідняка підняв, витягнув зі злиднів, а натомість – зраджений. Працювати над такими п’єсами дуже цікаво. Думаю, глядачі, які дивитимуться виставу, і відпочинуть, і замисляться.

Це насправді так: вишукані костюми, тонкий гумор, своєрідна мова переносять тебе в атмосферу XVII століття. Абсурдність ситуацій викликає посмішку, а згодом приходить розуміння: сьогодні теж вистачає легковірних добродіїв, яким пройдисвіти дурять голову.

– Як воно – грати головного негідника? – поцікавилися ми в актора Микити Давидова.

– Роль Тартюфа цікава для мене тим, що нічого подібного раніше я не грав. Найчастіше доводилось виступати в образах чистих, світлих людей, котрі борються за добро.  А Тартюф, навпаки, робить усе лише для себе, є втіленням неправди й лицемірства. Наприкінці вистави взагалі перетворюється на щось нелюдське. Тому було дещо складно. Але завдяки допомозі режисера, власним спостереженням труднощі подолано.

Ця постановка ще раз підтвердила: класика – безсмертна. А майстерне виконання довело, що криворізький театр імені Тараса Шевченка недарма має статус академічного.

Дар’я Ворона, "Червоний гірник". Фото Андрія Трубіцина

0 коментарів

Останні записи в блогах