Про газету

Криворізький Нестор

Це, звісно, про «Червоний гірник». Чому, спитаєте, Нестор? А тому що літописець, у буквальному сенсі. Газета, яка вже 90-й рік поспіль так само ретельно й детально, як легендарний автор «Повісті минулих літ», веде життєпис великого промислового міста. Перший номер «Красного горняка» побачив світ у неділю, 7 грудня 1924 року («Червоним» та україномовним він став у 1928 році). Його попередників – місцеві видання «Известия», «За руду!» и «Рудничный рабочий» – зламала фінансова скрута. А «Гірничок» вистояв і вкоренився, недарма ж таки був названий «червоним» – за кольором руди, життя і надій. Це вже пізніше він став легендарною й авторитетною газетою, а поки по великих буквах його заголовку, замість «Букваря», неписьменний робочий люд пізнавав ази грамоти.

Становлення

Поліграфічне обладнання збирали по гвинтику, розшукували фахівців газетно-друкарської справи. Друкарня розмістилась на проспекті Карла Маркса, редакції відвели дві кімнати навпроти, але приміщення було майже неопалювальним, тому перші номери друкували в квартирі відповідального секретаря Захара Марголіса. Газета виходила двополосною, малим форматом тричі на тиждень. «Гірник» натужно долав труднощі з папером, електроенергією, паливом. Спочатку його тираж вміщувався у запряженій списаним коником Рєзвим (чи Смєлим) бричці, яку виділив редакції окрвиконком. Дефіцит грамотних людей змушував до вербування в журналісти позаштатних кореспондентів із шахт і сіл. Уже за 4 роки «Гірник» перетворився на щоденне видання тиражем у 7 тисяч з гаком. Його окрасою стали самородки Михайло Хазан, Іван Штукін, Василь Шаблій, Михайло Пронченко, Панас Ногін, Дмитро Синицький. «За правду стояли стіною!» – так охарактеризував  бурхливу працездатність, сміливість, сатирично-карикатурну діяльність кореспондентів-гірничан фотокор Петро Дяченко. Зоряною годиною «ЧГ» стала наполеглива боротьба у подоланні теорії «затухання Кривбасу» (вичерпаність покладів руди). Журналісти вели полеміку, створювали ударні пости на шахтах – працювали на відсталих дільницях доти, поки там не починали виконувати план. Гірники оцінили зусилля газетярів, побачили в газеті друга й порадника. Незабаром на прапорі «ЧГ» з’явилась цілком заслужена нагорода – орден "Знак Пошани".

Тим часом Кривий Ріг набував міського обличчя. За роки свого існування, змінюючись, вдосконалюючись і набираючи суспільної ваги, «Гірничок» став його маяком: висвітлював простори робітничого краю в різних галузях – трудовій, науковій, культурній, соціальній. За цей чималенький відрізок часу в газеті відзначили тисячі знакових для Криворіжжя і всієї країни імен – будівничих, шахтарів, металургів, рекордсменів, визволителів, промисловців, медиків, освітян, видатних громадських діячів. Улюблений городянами чорно-білий сімейний «Гірничок» з теплотою і шаною оприлюднював життєпис талановитих земляків, впроваджував лінію Комуністичної партії, розповідав про робочі династії, дивував цікавинками, смішив гуморесками, висміював фейлетонами, критикував гострими репліками, оберігав турботливими застереженнями. Разом з країною жив клопотами минувшини й сьогодення, втрачав колег у горнилі Великої Вітчизняної, аналізував тривожні події політичних переворотів, зазнавав важких економічних негараздів.

Зіркове сузір’я «ЧГ» 

Редакція завжди була для криворіжців і добрим другом, і осередком відновлення справедливості. Шанувальники «Гірничка» добре пам’ятають талановиті публікації Фелікса Дамського, Олександра Перекопського, Лариси Крупіної, Євгенії Борщової, Володимира Бухтіярова, Валерія Козака. На проблеми земляків миттєво відгукувався небайдужий заввідділом читацької пошти Василь Коваленко. Читачі добре впізнавали гостре перо заслуженої журналістки України Лариси Чухан, очікували на резонансні матеріали Мотрони Панової, цінували майстерні фотоілюстрації заслуженого журналіста України Бориса Косигіна. До душі припала городянам історична рубрика «Ріднокрай», яку блискуче вела дослідниця історії Криворіжжя, Почесна громадянка Кривого Рогу Тетяна Воронова.

Стартовим трампліном газета стала для відомого українського гумориста Павла Глазового. У непрості 30-і роки в нашій газеті розпушилось перо Леоніда Юхвіда – українського письменника, сценариста, автора кількох повістей, п'єс та сценарію музичної комедії «Весілля в Малинівці». «Обростали пір’ям» у «Гірничку» і виходили на нові творчі орбіти журналісти національних телекомпаній: ведуча проекту «SEXмісія» на каналі «1+1» Світлана Усенко і авторитетний медіа-експерт, редактор, телеведучий Віктор Коваленко («Новий канал», радіо «Ера ФМ»). Уперше пробувала молодий голос у журналістиці кореспондент «ЧГ», а нині головний редактор шанованого слабкою статтю «Женского журнала» Тетяна Пєткова. Не раз заглядав до улюбленого криворізького часопису з найкращими побажаннями наш земляк – популярний шоумен, актор, художній керівник студії «Квартал-95» Володимир Зеленський.

«Червоний гірник» давав напутні настанови багатьом видатним людям сучасності, талановитим літераторам і світочам вітчизняної журналістики. Найбільше ж пишаємось своїм найціннішим надбанням – відданими прихильниками газети, які вписували в наш часопис власні рядки. Переконані, газета з такою багатющою історією, життєствердною філософією й надалі не збавлятиме обертів на медіапросторі. Аби прислужитись читачеві, червоногірничани гасають містом у пошуках «смачної» інформації, допомагають у вирішенні складних ситуацій, утримують прийнятні передплатні ціни. Ми з оптимізмом дивимось у майбуття, крок за кроком наближаючись до 100-річного ювілею, і пропонуємо вам відсвяткувати його разом з нами!

 

*** Редактори «Червоного гірника»

1. Ян Крастинь.

2. Захар Марголіс.

3. Романовський.

4. Ханан Затучний.

5. І. Никитченко.

6. Іван Кулик.

7. Олександр Гриша.

8. Лазарев.

9. Чечель.

10. Скуйбіда.

11. Швець.

12. Іван Штукін.

13. Олександр Криворог.

14. Іван Соколовський.

15. Микола Зельський.

16. Олександр Береза.

17. Микола Миколаєнко.

18. Максим Горевий.

19. Олексій Пасічник.

20. Володимир Савруцький.

21. Володимир Штельмах.

22. Сергій Соловйов.

23. Ольга Калинюк.

24. Ігор Квочка.

 

*** Гірничани, які не повернулись з фронтів Великої Вітчизняної

Г. Батурін

М. Вайнман

М. Король

Й. Марголін

М. Неліпа

Г. Рибалко

М. Хазан

В. Шаблій

*** І пухтирі, і пухтирі

Одного разу «Гірничок» став об’єктом висміювання відомого сатиричного журналу «Крокодил». Оголошення аптекоуправління про продаж мила, парфумів, термометрів та пухтирів для льоду (прикладають хворому з високою температурою) черговий по номеру старанно прикрасив шапкою «До першотравневих свят!»

«Замість пропонувати населенню Кривбасу пухтирі до свята, краще прикласти одного пухтиря до голови редактора, який підписував газету до друку», – збиткувався над ляпом «Крокодил».

Останні записи в блогах