доля

Начнем с краткой биографической справки. Итак, Андрианов Степан Назарович (14.01.1897, Кривой Рог – 11.01.1992, там же). Из рабочих-горняков. Образование неполное среднее. В 1909-1916 гг. – коногон, бурильщик Галковского рудника. Участник 1-й мировой войны с мая 1916 в составе 46 пехотного Днепровского полка Юго-Западного фронта. Младший унтер-офицер. Разведчик, пулеметчик.

Он видел императора-самодержца Николая ІІ. Тот стоял на перроне псковского вокзала. Это был уже не тот царь и земной Бог, когда его увидел старший фейерверкер Александр Бобров. Это был совсем другой человек: приземленный, униженный, почти раздавленный. Собственно, перед строем вчерашних окопников стоял уже экс-монарх. А совсем недавно пушкаря именем Николая ІІ награждали медалями «За храбрость». Сначала четвертой, а потом и третьей степени.

Он провел рукой по листку бумаги. Поправил. Знал, о чем напишет. Поэтому нерешительно обмакнул ручку в чернильницу. Прокофий Емельянович своим заявлением просил уволить его с должности начальника паровозного депо ст. Мариуполь.

кореспондент
23.06.2014

Ветераны войны... Сколько их, закаленных тяжелыми испытаниями, осталось с нами? Важно успеть сказать им что-то очень нужное, спросить что-то очень важное.

Вантажний автомобіль 30-х, який називали «полуторкою», особливими швидкостями при русі не відзначався. Такий собі трудар на шляхах, будівельних майданчиках, на колгоспних ланах. А тут ще різкий поворот з вулиці Каунаської на Леніна. Юнак схопився і на ходу вистрибнув з кузова. Літній вартовий з довгою гвинтівкою дрімав під монотонний рух. Він і зреагувати не встиг. В особі того парубка-відчайдуха країна в майбутньому отримає величну постать митця. Тоді, влітку 1937 року, втечу з-під варти здійснив ніхто інший, як майбутній народний артист СРСР Євген Вєснік, той самий, син першого директора заводу «Криворіжсталь».

Ось тільки тепер виконую наказ академіка Георгія Малахова. Років двадцять тому в нашій бесіді він згадав про трагічну загибель криворізьких гірничих інженерів на чолі з Юхимом Шильманом. Тоді, саме напередодні 60-річчя цієї сумної для Кривбасу події, зустрівся з Георгієм Михайловичем.

– Напиши про них. Обов’язково.

Онуки дивилися на рухи бабусі. Оченята аж горіли. А стара обережно різала окраєць чорного хліба. Поруч і доньки, і син, і їхні зовсім маленькі діточки. Усі чекають з нетерпінням. Надія Прохорівна де тільки не ховала зерно. Скільки разів до хати вдиралися місцеві активісти. Усе перевертали догори дригом. А що! Родина велика, роботяща.

Криворожанин Сергей Кузнецов передал наследие своей тетушки Воли Щетининой. Именно она сохранила фотографии и письма родного брата Льва.

Последнее письмо его родные получили в декабре 1943 года. Отец тогда жил в эвакуации, в далеком Ашхабаде. Сын писал:

Із важким серцем бригада заходила в шахтну кліть. Щось потаємне не давало спокою. Як інакше могла себе почувати людина, котра знала, що ворог у кількох кілометрах від її двору? Чомусь гірників таки послали в забій. Пішов за рудою й Григорій Антонченко із шахти «Північна» ШУ ім. Кагановича.

Днями ряди криворізьких довгожителів поповнила Катерина Костюк, відзначивши сотий день народження.

кореспондент
05.03.2014

Вона розповідала свою історію й дивилася крізь мене. Напружена та серйозна. Говорила, наче біля дошки у класі. Важко було зрозуміти її настрій. Говорила охоче, але часто зупинялася, щоб ще щось пригадати. І знову серйозна.  Занадто. І нарешті я все зрозуміла!  Вона була там! В її минулому! В минулому, що оживає лише в її спогадах.

Зазвичай, коли в день народження щиро бажаємо іменинникові многії  літа, навіть не замислюємося, а скільки ж це насправді.

Останні записи в блогах