Блог користувача Володимир Бухтіяров

Наче побував у порталі часу. За півгодини дістався 5-го Зарічного. Туди покликав телефонний дзвінок. Він так обрадував, що облишив усе і поїхав за адресою. Голос подав давній знайомий і просто талановита людина – поет-сатирик В’ячеслав Сичов.

22 лютого 1944 року. Щойно затих бій. Центральна частина Кривого Рогу. А конкретно – пр. Карла Маркса. Радянські бійці конвоюють двох німецьких полонених.

Мало знаем о Николае Щемелеве. В Криворожском городском краеведческом музее хранится его фотография и два письма с фронта. Из подписи на конверте указано место жительства Николая Климовича. Это село Тритузное Солонянского района Днепропетровской области.

На те він і Степовий фронт, аби серед степу широкого, що лежав на порозі України, свої полки розгорнув. Окремі з’єднання вже прийняли бойове хрещення ще під час Курської битви.

…То довідалась, що групі танків звозять пальне чи й не по краплинах. Досвід підказував: готується щось надзвичайне. Вона туди. Допомогло посвідчення фотокореспондента газети 3-го Українського фронту «Советский воин». Ольга Ландер змогла кілька разів натиснути на свою «лейку».

Пам’ятаю, Кривий Ріг готувався до Дня міста. Від тодішнього редактора «Червоного гірника» Володимира Савруцького одержав завдання підготувати авторський матеріал про Героя Радянського Союзу, Почесного громадянина Кривого Рогу Івана Ісакова.

Страшновато как-то. Особенно, когда все вокруг затихает. А мать тогда себе места не находит. Как там, родненький, тебе служится?.. Каждая родительница очень волнуется, когда сына забирают от нее. И она ничего сделать не может. Ни спрятать, ни защитить. В армию парень ушел, на службу, за ее спокойствие, за мир для соотечественников. Волнуется его мать, учащенно бьется ее сердце.

Микола Анікін з хлопцями любив бігати на берег своєї Усольки і спостерігати, як парують перед льодоставом її води. Вони ніби чинять спротив, не бажають зупинятися на зимову сплячку під льодом.Холод перетворював краплі на мереживо, в якому відбивався багрянець заходу сонця.

Зведемо все до єдиного цілого. Усе, що трапилося на очі та під руку. Негусто виходить з відомостями про командира 92-ї гвардійської Криворізької стрілецької дивізії полковника (генерал-майора) Андрія Петрушина.

Не професії та посади формують людину, а її вчинки. Зараз багато негативу спливає навколо підрозділів контррозвідки «Смерш», але жодна владна система не могла і не може обійтися без спецслужб. Тим більше під час бойових дій, а простіше – на війні.

Останні записи в блогах