Блог користувача Володимир Бухтіяров

Володимир Бухтіяров готує до видання велику за обсягом книгу під назвою «Криворіжці в Афганістані». Це буде своєрідний енциклопедичний довідник, в якому подаються біографії всіх, хто пройшов по тривожних та небезпечних шляхах Афганістану в 1979-1989 роках.

Криворізькі «афганці» грають помітну роль у житті міста. І вони гідні уваги особливої. Не їхня провина, що опинилися на чужій території, де йшла війна. Чомусь ніхто не згадує, що стара матінка Європа в 1979-1989 роках зазначила, що вбивче зілля на її терени з Афганістану не надходило.
Ніхто не каже, що прості дехкани жадали б і тепер бачити у себе шураві з півночі, а не «янкі» з-за океану. А це вже про дещо говорить…

«Дорогому брату Аркадию от Л.И. Срибника, г. Палдиски (Эстония). 13.02.41 г.». Это все, что сохранилось в память о еще одном криворожанине, погибшем на фронте. Лев Срибник родом из с. Логишн Минской губернии. Родился в разгар 1-й мировой войны: 1915 г.

До 68-річчя визволення України

Было от чего побледнеть. Немецкий офицер выволок их во двор и уже готовился выхватить из кобуры свой «вальтер». Еще миг-другой и небосвод потемнеет для них навечно. Фашист минут пять тому назад завел свой автомобиль и готовился уже покинуть двор по ул. Шевченко, что на старинной Карнаватке. Техника дрожала, урчала, выбрасывала под маленькими окнами черную копоть. Кто-то из нежелательных постояльцев стал решительно махать руками и показывать в сторону правого переднего колеса.

Майже 70 років це поле орали, по ньому їздили сівалки, комбайни та вантажівки, що відвозили на тік щедрі врожаї наших степів. Мало хто пам’ятає про жорстокі бої кінця лютого 1944 року поблизу приміського села Родіонівка. Там гудів, палав, стікав кров’ю Інгулецький плацдарм.

Одни обыскивали, другие рыскали по книжным полкам и комоду. Полиция искала подтверждение причастности хозяина этой квартиры к подполью, сотрудники советской госбезопасности пытались найти короткие записки, которые слались на волю через заборы и проволоку гестаповской тюрьмы. Ищейки Гиммлера как-то прозевали выход этих листков на волю, службисты из ведомства Берии забрали с собой.

Бородинские пушки калились до сумерек. В этом кровавом месиве, по сути, победителя и не было. Русская армия тихо отошла. В стане французской тоже не царила радость. Корсиканец опешил: куда подевалось многочисленное войско, которое только вчера так храбро противостояло его, наполеоновской, армаде? 

Он был любимцем двух императоров: самодура Павла І и «Николая Палкина» – Николая І. Рожден еще при царице царей Екатерине ІІ... 

Полковник Н.А.Шпинь – непосредственный уча­ст­ник тех далеких событий. Там, в районе Дальнего Востока и Тихого океана, закончилась Вторая мировая, а для наших фронтовиков и соотечественников – Великая Отечественная война. Николай Архипович прислал нам свои воспоминания. Публикуем их в сокращении языком оригинала.

Останні записи в блогах