Батьківський лікнеп. Запорука психічного здоров’я дитини

завідувач відділу медицини і спорту
Записів: 52
Дата запису: 03.09.2012
Комментарів: 0

Ще раніше, років 20-30 тому, любили повторювати: сім’я – цеглинка суспільства, її важлива складова. Вона в історії людства завжди виконувала соціально-економічні функції. І справді, саме сім’я в усі часи відображала загальний стан суспільства, основні процеси, які в ньому відбуваються.

Звичайно, зміна соціально-економічної і політичної ситуації зачіпає й сімейні цінності. Це насамперед стосується участі членів родини в розбудові нашої держави, прагнення знайти своє місце в суспільному житті країни. Безумовно, проблема трансформаційного періоду приносить як позитивні, так і негативні тенденції розвитку української сім’ї.

– Позитивним є те, що кожна наша сім’я має доступ до духовних, моральних і патріотичних цінностей народу, – пояснює дитячий лікар-психіатр обласного комунального закладу «Психоневрологічний диспансер Кривого Рогу» Валентина Кагдіна. – Має можливість виховувати своїх дітей на традиціях і звичаях, історичних цінностях. Навчати своїх дітей рідною мовою, виховувати дітей (якщо батьки не атеїсти) в релігійному дусі. Водночас, соціально-економічна криза, котра тривалий час виснажувала Україну, не обминула й українські сім’ї. Негативним явищем сьогодні є високий рівень розлучень, різке скорочення дітонародження. Тобто послаблення мотивів материнства та батьківства. Часто-густо невпевненість у завтрашньому дні призводить до еміграції молодих сімей за кордон. Алкоголізм, наркотики, а нерідко ще й ВІЛ/СНІД руйнують підвалини сімейного життя. Мають місце й «промахи» в сімейному вихованні дітей. І все-таки саме сім’я й надалі залишається першою школою виховання дітей.

– Тобто правильно кажуть, Валентино Андріївно: коли не навчив батько, то не навчить і дядько…

– Безперечно. Адже в сім’ї дитина не лише народжується, але й розвивається, починає пізнавати навколишній світ. Серед пріоритетів національного відродження провідне місце посідає рідна мова. Вона – одна з ознак нації, народу. Не тільки засіб спілкування, але й задоволення інтелектуальних і духовних запитів дітей. Недарма в народі кажуть: «Коня керують уздами, а людину – словами».

– Якось в одного відомого педагога запитали, з якого віку треба виховувати малюка. Той, дізнавшись, що немовляті вже тиждень, відповів: «Шановні батьки, ви вже запізнились».

– У цьому чимала доля істини. Бо історичний досвід довів: виховувати, навчати дітей треба з раннього віку. Про це говорить і народна мудрість: «Хто рано підводиться, за тим і діло водиться», «Чого в молодості навчишся, те на старість як знайдеш». З давніх-давен наш народ високо цінував освіченість і дбав, щоб вона була властива дітям. Освіта – необхідна умова підготовки підростаючого покоління до життя. Важко буде дитині отримувати освіту в державі, де всі розмовлятимуть українською мовою, якщо батьки дитини своєчасно не зроблять цю мову мовою сімейного спілкування. Слід привернути увагу батьків до проблеми зміцнення української сім’ї. А її соціальні функції, як відомо, – народжувати та виховувати дітей. Важливо, щоб у сім’ї готували дітлахів до школи. Тобто щоб батьки допомагали малюкам у навчанні, контролювали домашні завдання зі шкільних предметів. Батьки повинні усвідомлювати свою відповідальність за майбутню долю своїх дітей.

– Що, на ваш погляд, є найбільш «тонким», найважчим завданням у справі виховання?

– Це морально, духовно і психологічно підготувати наших синів та дочок до створення сім’ї, високої місії матері та батька. Можливості сімейного виховання певною мірою унікальні. Та, разом із тим, складні й відповідальні. Коли в сімейному вихованні або під час створення сім’ї допущені помилки, виправити їх буває дуже непросто. Молоде подружжя повинне бути більш терпимим одне до одного, вміти йти на компроміси, гасити конфлікти на ранній стадії їх виникнення. Дитина, вбачаючи в батьках взірець для себе, переймається їхніми поглядами, вчинками, трудовою та громадською діяльністю, асимілює їх і робить власними. Тож батькам варто показувати добрі взірці в побуті, праці, у взаєминах у родині. І тим самим підвищувати свій авторитет в очах дітей. Саме авторитет батьків, позитивний приклад, їхній здоровий спосіб життя є для дітей першим джерелом уявлень про морально-етичні норми, патріотизм, національну гідність. Тому батькові й матері слід ставити до себе високі вимоги: щодо мови, захоплень, праці, контролювати кожний свій крок. Прагнути моральної досконалості, привертати увагу дітей до життєдіяльності видатних політичних діячів України, вчених, письменників, знаменитостей серед різних професій.

– Варто пам’ятати, що авторитет батьків залежить від того, наскільки їхні людські, громадські якості, знання, духовність приваблюють дітей, – додає в.о. завідуючого диспансерним відділенням № 1 ОКЗ «Психоневрологічний диспансер Кривого Рогу» Михайло Мясоєдов. – Дітлахів необхідно залучати до різних видів діяльності. А методи для цього використовувати найрізноманітніші. Режим життя, праці, відпочинку, коли вони організовані як слід, благотворно впливають на формування моральних рис, творчих здібностей, фізичних якостей дитини. Режим дня для учнів має бути сталим, хоча й дещо відмінним на кожне півріччя навчального року. В ньому має бути точно визначений час на самопідготовку, відпочинок і дозвілля, харчування, користування ванною, душем…

Ігровий ефект скоромовок полягає в утрудненні вимови слів, тексту. За їх допомогою вдосконалюється дитячий мовний апарат. Скоромовки виробляють вміння та навички складних поєднань звуків. А ось у лічилках малюки полюбляють загадковість, хоча за мовною логікою вони не завжди бувають конструктивними. Одним із способів формування правильних уявлень і понять та відповідних навичок поведінки є вправи. Їх варто застосовувати як у фізичному, так і в трудовому вихованні учнів.

– Добре, кажуть, коли в сім’ї дівчинка чи хлопчик мають постійні доручення.

– Так. Це насамперед стосується побутових питань і самообслуговування. З боку батьків потрібен постійний контроль за виконанням дітьми домашніх завдань з усіх предметів. А також за їхньою участю в підготовці виховних заходів. Разом з тим, у сім’ї треба використовувати різні методи стимулювання дітей до тієї чи іншої діяльності.

– Яким чином, Михайле Володимировичу?

– Схвалення діяльності дитини, підтримка добрих починань, подяка за гарні справи та навіть нагороди потрібними матеріальними цінностями викликають інтерес учнів до поглиблення й вдосконалення такої діяльності. А також схиляють дівчинку чи хлопця до гарної поведінки, розумового та духовного морально-етичного збагачення. Однак стимулювання дає тоді гарний ефект, коли воно заслужене й справедливе. Звичайно, застосовуються й методи покарання, у тому числі й такі, що принижують гідність дитини чи завдають їй фізичних страждань. Але однозначно: фізичні способи покарання, образи, обзивання, приниження гідності дитини не повинні мати місця в сім’ї. Покарання, як, зрештою, і заохочення, треба використовувати тільки як виховний засіб. Один із них – висловлення незадоволення батьків щодо навчання, праці, поведінки дітей. Та засуджуючи ті чи інші види діяльності дітей, треба їх вчити, як правильно чинити. Заборона чогось негативного також повинна бути добре продуманою. Адже часто викликає в дітей протест. Взагалі, у сімейному вихованні не повинно бути стандартного «кодексу покарань». Бо в кожній сім’ї є своє бачення, досвід виховання дітей, система заохочень і покарань щодо корекції поведінки, їх навчання. Переконаний: виховання дітей – це творчий процес. Тому батькам не варто орієнтуватись лише на згадані методи виховання, віддавати перевагу тому чи іншому з них. Слід, залежно від ситуації, варіювати методи виховання, використовуючи їх комплексно.

До речі. Не секрет, що для дитини найцікавішим і найдоступнішим видом діяльності є гра. У минулому подекуди й для дорослих різноманітні види гри становили елемент різних обрядів. Будь-яка гра дає дітям поштовх для розвитку фантазії, творчої уяви, розвиває мислення й мовлення, впливає на удосконалення рухливості.

Віталій Ткачук, "Червоний гірник".

0 коментарів

Останні записи в блогах