Хто винний? Запитай у Бога

завідувач відділу медицини і спорту
Записів: 52
Дата запису: 05.02.2013
Комментарів: 2

Сповідь цієї людини, що зараз живе з ВІЛ, далася непросто. У Юрія Б. (якого знаю вже 5 років) було велике потрясіння, коли він дізнався про свій діагноз.

Але він знайшов у собі сили, щоб опанувати себе й продовжувати жити далі. Розповідь цього чоловіка, не сумніваюсь, буде корисна не тільки для тих, хто вже живе з діагнозом «ВІЛ-позитивний», але й для «порядних» громадян, які переконані: «Зі мною такого трапитись не може».

Звичайно, в Юрія спочатку була надія, що діагноз помилковий. І він перевірив свою кров в іншій, обласній лабораторії. Хоча й без аналізів по одній клінічній картині лікарі спостерігали в нього стійку імуносупресію, що означало явно не першу стадію ВІЛ-інфекції. Тобто можна було запідозрити, що з хворобою він живе багато місяців. Натомість, переступивши поріг іншої лабораторії, Юрій сподівався на диво. Однак його не сталося. Тому в 35-річного хлопця замість дива трапився шок. Лише стіни його холостяцької квартири чули ридання чоловіка, котрий прощався з життям. Він багато читав про СНІД, знав, у яких муках помирають хворі, він боявся цих мук. Думка про самогубство здавалась цілком логічною. Заспокоїв лікар: є лікування, котре продовжує життя. І тепер лише від вас залежить, будете ви за своє життя боротись чи ні.

Лікар надав і координати громадської організації ВІЛ-інфікованих людей. І Юрій почав з ними спілкуватись. І зрозумів, що діагноз – це не кінець життя. Почув і цікаву думку: виявляється, деякі дослідження доводять, що СНІД – не інфекційне в чистому вигляді захворювання, а генетично зумовлене. Буцімто в результаті генетичної мутації імунна система людини стає настільки вразливою, що дозволяє себе атакувати чому завгодно, у тому числі й ВІЛ.

– Для мене почути таке було важливо, – зізнається Юрій. – Так я міг не відчувати себе винним перед своїми партнерками й родичами. Не можу стверджувати, що був одержимим бажанням дізнатися, хто мене заразив, і вбити цю людину. Це було б примітивно. Мій життєвий принцип: у всіх моїх неприємностях причина – я сам. Можливо, та, котра мене заразила, і сама не знала про ВІЛ-інфекцію? А коли й знала, то чому повинна піклуватися про мене більше, ніж я сам? У своєму новому житті я почав вивчати різну літературу, в тому числі й релігійну. В останній шукав відповідь на питання – чому? І знайшов. Серед трьох головних смертних гріхів – перелюбство. Прямо ком у горлі. Дві тисячі років тому це було написано, а я вчасно цього не прочитав. Тепер, звичайно, вернувся до Бога, прошу в нього прощення. І він, мабуть, чує. У мене були страшні аналізи. З такими, зазвичай, ідуть із життя, а я ще живий.

Віталій Ткачук,  "Червоний гірнки".

Теги: ВІЛ 
2 коментаря

Останні записи в блогах