Постать. Маловідомий Павло Глазовий. Частина 2

автор
Записів: 9
Дата запису: 16.08.2012
Комментарів: 0

Останній раз я особисто спілкувався з ним ще в 1990-х роках. Тоді я з сином по робочих справах заїхав до нього в гості. У Павла Прокоповича була велика простора квартира, з двома великими кімнатами і стелями до 4 метрів. Ми заїхали з гостинцем та й дали зрозуміти, що гостюватимемо без ночівлі. У квартирі він жив із сином, але того не було вдома. Разом з ними тоді жив старий собака – біла болонка. У дядька, як і 30 років до того, усе було завалено книжками. Але, як мені здалося, за ці три десятиліття в нього майже нічого не змінилося – ні меблі, ні кахлі у ванній кімнаті й кухні. Мені запам’яталась одна деталь – дзеркальна смуга перед останньою плиткою під стелею. Це на початку 1960-х було таким собі шиком в оздобленні квартир. І ось минуло тридцять років, а на кухні у Павла Прокоповича була та сама плитка і ніхто ніякого ремонту не робив…

Частина 1

У квартирі помітно не вистачало жіночої руки – вона мала вигляд якоїсь старої і «замученої», а особливо кидалися в очі оббиті древнім дерматином міжкімнатні двері. Що сталось з його дружиною, я не знаю, але в принципі Павло Прокопович завдяки своїм зовнішнім даним, характеру і тодішньому становищу увагою з боку жінок не був обділений. Якісь жінки в нього інколи підживали, але другою дружиною ніхто з них не став. Знаю, що доглядати за квартирою йому допомагала сестра Люба, яка періодично приїжджала до Києва з Кривбасу.

– А що ви можете розповісти про дружину і дітей Павла Прокоповича?

– Дружиною в нього була полячка Неля. Вона була невисокого зросту, дуже гонориста жінка. Її світле волосся завжди було укладене в красиву зачіску. Поводила себе як панянка. Дуже аристократична панянка…

А дітей у Павла Глазового було троє. Неля народила йому дочку Лесю і сина Андрія. Також у дядька Павла був позашлюбний молодший син, який теж проживав у Києві. З’явився він на світ у 1970-і роки, коли Павло Прокопович уже не перебував у шлюбі. На жаль, окрім Андрія, у мене немає ніяких відомостей про те, як склалася доля інших його дітей. А ось з Андрієм мені довелося бачитися і спілкуватися тут, у Кривому Розі.

– І яким був син знаменитого сатирика?

– Мені важко дати якусь об’єктивну оцінку, хоча б тому, що мій двоюрідний брат і я походили з різних «світів». Мої батьки – звичайні робітники, а Андрій виховувався в дуже інтелігентній сім’ї, яка мала високий статус. У 1970-і роки я тільки-но повернувся з армії і приїхав у гості до моєї тітки Люби, в якої тоді гостював Глазовий з сім’єю. І мене здивувало, що о 9-й годині ранку, коли батьки Андрія були вже давно на ногах, їхній син ніжився в ліжку. І вигляд у нього був якийсь хворобливий…

Більше я його не бачив. Як мені оповідали, він ще за часів Радянського Союзу мав, можливо, якесь відношення до модернових музичних течій – панків, хіпі. Пам’ятаю його фотографію: худий, світле довге волосся з залисинами, якась наче білогвардійська довга шинель і армійські англійські черевики…

Проте Андрій був дуже освічений і начитаний. У 6 років він уже знав непогано англійську мову і основи давньогрецької міфології. Як виріс, здається, працював журналістом. Був багато за кордоном, співпрацював із «зеленими». У 1990-і, завдяки тому, що Андрій налагодив добрі відносини з канадською діаспорою українців, представники останньої спонсорували видання Павла Глазового «Сміхологія». Загалом, твори Павла Прокоповича дуже цінувались у старої української діаспори в Америці та Європі. У 1990-і та 2000-і роки він жив, передусім, за рахунок гонорарів з-за кордону, де друкувались його книги. Причому діаспора допомагала не тільки фінансово, а й матеріально, включно до продуктових наборів.

Після смерті Павла Глазового в 2004 році його творча спадщина дісталася саме Андрієві, який передчасно пішов з життя в минулому році. У Києві нині проживає його дочка – онука Павла Прокоповича.

– На вашу думку, на які роки припав творчий розквіт Павла Глазового?

– Мабуть, зеніт його слави був у 1960-х. Десь у 1962-1964 роках у СРСР функціонували всього лише два телеканали. І новорічний концерт, який складався з двох програм, демонстрували по головному з них. У першій частині співали і виголошували типові радянські лозунги: Ленін, партія тощо… А в другій програмі демонструвався концерт тодішніх музичних зірок. І обов’язково в другій частині новорічного концерту повинні були виступити або Райкін, або Тарапунька і Штепсель. Проте неодмінно на всіх новорічних концертах знаходилося місце виступам Андрія Сови. Сова був близьким другом Павла Глазового і майстерно читав його вірші. Розповідав він їх дуже класно. Причому, що прикметно, на весь СРСР Андрій Сова виголошував гумористичні вірші не­одмінно українською мовою. І тоді його виступи настільки були цікаві людям і передавалися один одному, що їхню популярність можна порівняти хіба що з сучасним «Вечірнім кварталом». У кого не було книжок, занотовували собі вірші Глазового в зошити і потім читали сусідам і близьким.

Гарно малював і писав вірші Павло Прокопович ще тоді, коли вчився в школі. Він був талановитим самоучкою, і згодом Остап Вишня запримітив його і дав шанс проявити себе. А талант у Павла Глазового був ще з дитинства. От, на жаль, його малюнки не збереглися. Хоча і малював дядько Павло майстерно. Мені розповідав дід, що ще в школі він так класно намалював одноокого голову колгоспу десь на стінці якоїсь будівлі, що той чоловік виглядав неначе на фотографії. От тільки дядько Павло на малюнку йому око соломою закрив. За це голова колгоспу ганявся по селу за юним художником і погрожував побити, як спіймає.

– Сучасне покоління молоді, читаючи вірші Павла Глазового, усе ж таки не знаходить в них якогось великого гумору. В дечому вони можуть здаватися не такими вже і смішними, а їхній гумор – наївним або недостатньо «тонким». Але чому ваш дядько став настільки популярним у радянські роки?

– Таке зауваження слушне, нині гумор Павла Глазового сприймається по-іншому. Просто в ті часи партія показувала життя радянських людей тільки в рожевих кольорах – усе в нас гарно, красиво, живи і радій. А Павло Прокопович намагався показати мінуси тієї доби, викрити «фурункули» того суспільства. Він намагався робити це по-легкому, іншим чином навряд чи йому б дозволили. Глазовий показував у своїх віршах, що в нас є проблема вживання самогону, є дармоїди, які виснуть на шиї у суспільства. Він не міг висміяти вище керівництво країни, але він давав доброго прочухана нижчим ешелонам влади, поведінка яких отримувала негативну оцінку в народу.

– Як реагують ваші знайомі, коли дізнаються, що вашим близьким родичем є Павло Глазовий?

– Їхньому здивуванню немає меж. Багато хто з криворіжців чув про Глазового і читав його твори, але дізнатись, що в нашому місті проживає багато його рідних, виявляється повною несподіванкою. Та й нам приємно, що в більшості випадків наші земляки не забувають про Павла Прокоповича. Мої дід з бабою завжди гордилися сином. Але ніхто з нас ні в радянські часи, ні в роки незалежності України не намагався отримати якісь преференції, наприклад на робочому місці, від славного імені Павла Глазового.

– Вам би хотілось, щоб і наступні покоління криворіжців пам’ятали і цінували творчість Павла Прокоповича?

– У кожному історичному проміжку часу є свої гумористи. Павло Глазовий міг розсмішити більшість українців у другій половині минулого століття. Але змінюється час, змінюються теми для жартів, змінюється сам гумор. Цілком нормальним є те, що з роками творчість Павла Прокоповича буде потроху забуватися. Головна цінність, мені здається, в іншому – виходець зі звичайної селянської родини отримав народне визнання і, не дивлячись на важку юність і молодість, зумів до самої смерті зберегти почуття гумору та веселу вдачу. Думаю, коли такі риси характеру притаманні людині, їй легше жити в цьому світові. Павло Прокопович хотів, щоб люди більше посміхалися і мали завжди гарний настрій. Потрібно виробити соціальну установку: ніколи не піддаватися зневірі. Кожна людина в силах переконати себе в цьому, навчитися інакше дивитися на життя, боротися з депресією. І своїм прикладом Павло Глазовий показав, що з почуттям гумору можна досягти більшого, ніж без нього.

До речі.

У всесвітньо відомій Інтернет-енциклопедії Вікіпедії (причому в її російському варіантові) дана наступна влучна характеристика творчості Павла Глазового:
«Неисчерпаемыми источниками творчества юмориста являлись сокровища живого украинского языка и жемчужины народной мудрости. Его басням присущи остроумие и меткость. Немало басен и миниатюр имеют черты народного анекдота. Его произведения с удовольствием исполняют мастера слова, народные артисты Анатолий Литвинов и Анатолий Паламаренко. Кто не помнит смешные и очень острые выступления Андрея Совы, Штепселя и Тарапуньки. Создавал для них миниатюры выдающийся украинский сатирик Павел Глазовой. Пик популярности Павла Глазового пришёлся на 80-е. Тогда без его юморесок не выходил ни один журнал «Перец», не обходился ни один концерт. До сих пор почти в каждой домашней библиотеке есть его сборник. Особенно уважают меткое слово мастера в сёлах. Творчество Павла Глазового характерно отображает весёлый нрав и меткий юмор украинского народа».

Андрій Ройко, "Червоний гірник".

0 коментарів
ТОП-5 ЗА ТИЖДЕНЬ
  • Новини
  • Блоги

      Останні записи в блогах